Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Комета прилітає

— Вилазь на берег! Негайно виходь із води! — покликав його Чмих. — Я щось знайшов! Сам знайшов! Таке небезпечне, що ти собі й уявити не можеш!

— А скриня добра? — запитав Мумі-троль, виходячи на берег з повною пригорщею перлів.

— Та що ти завівся зі своєю скринею! Навіщо тобі той старий непотріб! Хай би навіть земля запалася під тобою й усім рештою — на це зараз немає часу. Я знайшов печеру! Власну печеру!

— Справжню? — недовірливо перепитав Мумі-троль. — З дірою, крізь яку треба заповзати досередини? Каменистими стінами і піщаною долівкою?

— Усе є! Усе, що треба! — Чмих так нетямився від збудження, що ледь тримався на ногах. — Я дозволю тобі зберігати там перли, якщо поділишся половиною зі мною або принаймні відступиш мені три пригорщі!


Перли стали набагато білішими і справжнішими, як тільки опинилися в печері. Мумі-троль із Чмихом лежали горілиць на піску і дивилися на блакитне небесне віконце угорі.

Час до часу вітер заносив крізь отвір досередини солоний бриз, а сонячна смуга на долівці ставала все ширшою.

Чмихові страшенно кортіло розповісти про кошеня. Але він вирішив не відкривати таємниці. Спершу треба його знайти і потоваришувати. Кошеня ходитиме за ним слід у слід. Одного чудового дня вони удвох з’являться на ґанку будиночка Мумі-тролів, і Мумі-троля просто заціпить.

«Не може бути! — тільки й спроможеться він сказати. — У тебе є кошеня, яке всюди ходить за тобою хвостиком?»

У саду він виставлятиме тарілку з молоком. Щовечора… Чмих зітхнув.

— Я зголоднів, — озвався він. — Навіть не гадав, що від щастя можна забути про їжу!

Пізнього пообіддя Мумі-троль і Чмих повернулися до блакитної хатинки у долині. Річка стиха несла води назустріч надвечір’ю, а над нею пишався свіжими яскравими барвами новий місток. Мама саме прикрашала грядки слимаковими черепашками.

— Гарні враження? — поцікавилася вона.

— Ми були щонайменше за десять миль звідси! — захлинаючись словами, розповідав Мумі-троль. — Я бачив море! Я пірнав у велетенських хвилях і знайшов щось незвичайно гарне, яке починається літерою П, а закінчується літерою И… Але я не можу сказати, що це, бо то таємниця!

— А я, — встряв і собі Чмих, — знайшов щось таке, що починається літерою П, а завершується літерою А. Десь посередині ще є Ч та Р і дві літери Е. Більше не скажу!

— Дивина! — чудувалася Мумі-мама. — Стільки подій одного дня! Зупа — у термосі. Тільки не брязкайте посудом, бо Тато пише.

Мама Мумі-троля знову заходилася викладати краї грядки черепашками: одна блакитна, дві білі, одна червона — гарно!

Вона щось тихенько насвистувала під ніс і думала, що дощ, певно, не забариться. Тривожний вітер зашелестів у кронах дерев, вони зітхали й тремтіли, розгортаючи навиворіт свої листочки. Довгі сірі хмари пливли небом.

Сподіваюся, цей дощ не принесе знову повені, подумала Мама Мумі-троля. Вона зібрала зайві черепашки і зайшла до будинку саме тієї миті, коли на землю впали перші краплі зливи.

Чмих і Мумі-троль поснули на килимку посеред вітальні. Мама укрила їх ковдрою і, вмостившись біля вікна, дивилася на дощ.

Сива злива принесла зі собою ранні сутінки. Дощ тихо скрадався дахом, шарудів у листі дерев, шелестів лісом і крапотів ген далеко, у Чмиховій печері.

А тим часом десь у потаємній, цілком приватній схованці заснуло, обгорнувшись хвостиком, непривітне кошеня.

Пізно вночі, коли всі вже поснули, Тато Мумі-троля почув жалібний звук. Він сів у ліжку і прислухався.

Дощівка дзюркотіла у ринвах, а несправне віконце на горищі раз у раз гупало на вітрі. Ось знову почулося жалісне скигління. Тато одягнув халат і вирішив оглянути будинок. Він зазирнув до ясно-блакитної кімнати, потім — до жовтої і наостанку — до кімнати в цяточку. Ніде ані шелесне. Тоді Тато відчинив двері на ґанок і визирнув надвір. Посвітив кишеньковим ліхтариком на сходи, у траву; в променях світла дощові краплини виблискували, мов діаманти.

Вітер наче з припони зірвався.

— Ой лишенько! — скрикнув Мумі-тато. — Хто тут?

Під порогом сиділо щось мокре, нещасне, з вусами і чорними блискучими очима.

— Я Ондатр, — відказало нещасне створіння ослаблим голосом. — Безпритульний Ондатр. Половина мого будинку завалилася, коли ви будували міст через річку. Це, звісно, не біда. Решту змило дощем. Але й це зовсім не варте уваги. Для філософа байдуже, жити чи вмерти, однак я застудився і зовсім не певен, що зі мною буде далі…

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Денис 12.05.2022

rhenj vyt yhfdbncf (шифр)


Софія 16.08.2021

Гарна книга , дякую


ьяослочисьчя 08.05.2021

UJDYJ GJKYJT(шифр)


Додати коментар