Слава ЗСУ!

Іракзаї на схилі, що ворушився, мов живий, захиталися, як п’яні, з криками жаху. Проте Конан із шаленим блиском в очах і з кинджалом у руках кинувся, як вихор, схилом, просто до дверей у стіні. Зверху лунали глузливий рев і підвивання величезного рогу. Керім Шах підтяг стрілу до вуха й відпустив тятиву.

Тільки туранець міг зробити такий постріл. Звук рогу зненацька замовк, і в повітрі пролунав високий, пронизливий крик. Постать у зеленому одязі захиталася, хапаючись за довге древко, що стирчало в грудях, потім перевалилася через парапет і полетіла вниз. Величезний ріг покотився й завис на краю стіни. Друга постать у зеленій тозі підскочила, щоб ухопити ріг. Знову задзвеніла тятива, і знов луною їй озвався крик агонії. Другий аколіт, падаючи, ліктем зачепив рога, і той розлетівся на друзки біля підніжжя вежі.

Конан із такою швидкістю подолав відстань до дверей, що не замовкла ще й луна від шуму падіння, а він уже бив вістрям свого ножа в двері. Інстинктивно відскочив, коли зверху вилили на нього розплавлене олово. Наступної миті він уже був біля воріт, атакуючи їх із подвоєною люттю. Той факт, що їхні вороги вдалися до таких звичайних методів оборони, додав йому сили. Чаклунська сила аколітів усе ж таки не була безмежною. Можливо, вони вже вичерпали всі запаси своїх чарівничих штучок?

Скатом вибіг Керім Шах, а за ним услід, похитуючись, — воїни. На бігу вони випускали стріли, які зі свистом перелітали за стіну чи билися об її зубці.

Товсте тикове дерево поступилося під ударами кімерійця, і він обережно зазирнув усередину, приготувавшись до найгіршого. Побачив овальну кімнату, круті сходи вгору. У протилежній стіні приміщення побачив широко відчинені двері, за ними схил… і спини півдюжини втікачів, одягнених у зелене людей.

Конан завив і стрибнув усередину, проте інстинкт підказав йому зупинитись і кинутись назад на секунду раніше, ніж величезна кам’яна брила з гуркотом звалилася на те місце, де він щойно торкнувся ногою підлоги. Кімерієць побіг уздовж стіни, криком закликаючи інших слідувати за ним.

Аколіти покинули першу лінію оборони. Коли Конан оббіг вежу, то побачив їхні зелені силуети високо вгорі. Дихаючи жаданням помсти, він помчав за ними, а Керім Шах із іракзаями наступали йому на п’яти. Хвилинний тріумф змусив їх забути про свій природжений фаталізм, а побачивши втікаючих ворогів, вони завили, як зграя вовків.

Вежа стояла на нижньому краю вузького плато, майже непомітно нахиленого. Через кілька сот ярдів плато раптом кінчалося глибокою ущелиною, абсолютно непомітною знизу. В цю ущелину і скочили аколіти, навіть не уповільнивши бігу. Переслідувачі побачили лише їхній зелений миготливий одяг, зникаючий за краєм прірви.

За якусь мить переслідувачі також стояли на краю рову, що відділяв їх від замку Чорних Чаклунів. Скільки сягало око, в обидва боки лежала прірва завширшки тисячу і завглибшки п’ятсот футів, з прямовисними стінами, що, імовірно, йшли уздовж усієї вершини Імша. Вона була по вінця наповнена дивним іскристим і блискучим туманом.

Конан поглянув униз і вилаявся. Помітив одягнених у зелене аколітів, що поспішно простували виблискуючим, немов срібло, дном долини. Їхні силуети були змазані й невиразні, немов занурені в глибоку воду. Вони йшли ланцюжком, прямуючи до протилежної стіни урвища.

Керім Шах напнув лука й випустив свистячу стрілу. Проте вона, потрапивши в імлу ущелини, здавалося, раптово втратила швидкість і, відхилившись від свого курсу, упала далеко від цілі.

— Якщо вони змогли туди спуститися, то і ми зможемо! — сказав Конан Керімові Шаху, який стояв поряд і здивовано спостерігав за, польотом своєї стріли. — Я бачив, вони пройшли цим шляхом…

Придивившись, він помітив унизу щось таке, що нагадувало золоту нитку, яка розтягувалася по всій ширині каньйону. Аколіти йшли вздовж цієї нитки, і раптом кімерієць пригадав оті, що здавалися йому раніше незрозумілими, слова Хемси: “Тримайся золотої жили!” Нахилившись, він знайшов на краю міжгір’я тонку смугу виблискуючого золота; це жила золотого родовища, що лежить прямо на поверхні, збігала вниз і йшла через срібне дно ущелини. Він побачив іще дещо, чого досі не помітив через особливе заломлення світла. Золота жила йшла вздовж платформи, яка спускалася до самого низу й мала заглибини для рук та ніг.

— А, ось як вони злізли вниз, — сказав Керім Шах. — Отже, вони не можуть літати в повітрі. Ходімо…

У цю мить укушений псом чоловік страшенно скрикнув і, вищиривши зуби, кинувся на Керіма Шаха. З його рота стікала піна. Туранець спритно, немов кіт, скочив убік, а той, що сказився, звалився головою вниз у прірву. Решта солдатів підбігли до краю безодні й зі здивуванням зазирнули вниз. Чоловік не шугонув униз каменем, а поволі плив крізь рожеву млу, як людина, що занурюється у воду. Кінцівки його судомно сіпалися, а яскраво-червоне, спотворене конвульсіями лице виражало швидше біль, аніж сказ. Нарешті він упав на блискуче дно прірви і залишився нерухомий.