Слава ЗСУ!

— Яке безглуздя! — сплюнув презирливо кімерієць.

— Не скажи, — усміхнулася Таліс.

— Гаразд, нам пора, — підвівся Конан, — тільки час марнуємо. Ми не збираємося сидіти тут і чекати, доки прокинуться ці негідники чи з’явиться Тог. Чим довше ми тут перебуваємо, тим більше мені здається, що в пустелі набагато затишніше, ніж у цьому злощасному місті.

Натала погано говорила стигійською, але знала мову достатньо, аби зрозуміти, про що йдеться, тому вона охоче зірвалася з місця, аби, не таячи й миті, податися геть.

— Покажи нам дорогу, і ми підемо звідси, — сказав кімерієць, не зводячи очей з прекрасної Таліс. Та, добре розуміючи значення його погляду, ліниво потягнулася, немов персидська кішка.

— Ходіть за мною, — махнула вона рукою й пішла попереду. Вони йшли незнайомими залами, але, перш ніж у серце кімерійця закралася підозра, що тут щось не так, зупинилися в маленькій кімнаті зі стінами, оздобленими слоновою кісткою, і з тихим дзюркотливим фонтаном у центрі.

— Сполосни личко, люба, — звернулася Таліс до Натали. — Ти вся запилена, навіть у волоссі пісок.

У голосі стигійки прозвучало стільки знущання та зневаги, що бідна дівчина взялася рум’янцем. Та порада була слушна, ким би вона не подавалася, — сонце й пісок справді позначилися на ніжній, немов пелюстка троянди, шкірі бритунки. Натала закинула за спину своє довге світле волосся і схилилася над фонтаном.

— О Кром! — знизав плечима кімерієць. — Жінка завжди залишається жінкою! Тог не Тог, їй аби дзеркало. Та щойно ми ступимо за браму, як ти знову вся припадеш пилом! Ти даси нам щось із їжі й напоїв у дорогу? — обернувся він до Таліс.

Вона замість відповіді притиснулася до нього всім тілом.

— Навіщо тобі пустеля? — шепотіла вона гаряче. — Залитися зі мною! Ти дізнаєшся про таємниці Ксутала. Ти справжній чоловік, не рівня цим сонним мрійникам. Моє серце рветься назустріч тобі. Залишайся зі мною! Я зроблю тебе королем Ксутала!

Таліс обійняла варвара за шию. Конан подивився через плече стигійки на Наталу. Вона здивовано стежила за тим, що відбувається, широко розкривши свої блакитні очі. Кімерієць збентежено кашлянув і одним рухом могутньої руки відсунув убік чорнокосу красуню. Та здивовано звела на нього очі, метнула погляд у бік Натали і розуміюче посміхнулася.

Очі Натали метали блискавиці, губи гнівно викривлялися. Конан щось пробурчав собі під носа. Він сповідував відданість у коханні не більше від будь-кого з найманців, та в ньому все ще залишалися якісь крихти природженої соромливості. — вірного союзника Натали.

Таліс знизала плечима і раптом, ніби налякавшись чогось, відсахнулася до стіни, зачепивши плечем гобелен, що висів на ній.

— Що сталося? — запитав стривожено кімерієць. — Ти щось почула?

— Озирнися! — протягнула вона білосніжну руку, показуючи на щось за його плечима.

Конан миттєво обернувся, вихопивши з піхов шаблю. І нікого не побачив. За його спиною почулося зітхання, шелестіння, якийсь тупіт. Він знову обернувся до фонтана. Дівчата зникли. По гобелену хвилею пливла складка, немов хтось щойно підіймав його край. Складка пропливла й розгладилася. І тут десь за стіною голосно закричала Натала.

2

Натала стояла за Конаном, коли він обернувся до виходу, і тієї ж миті стигійка, швидка і гнучка, немов пантера, затиснула їй рукою рота, другою обхопила за талію і з несподіваною силою рвонула за собою — просто в стіну чи, точніше, в потайні двері, що відчинилися в стіні.

Вони опинилися в абсолютному мороці. Таліс, пораючись біля дверей, певне, закриваючи їх на замок, вимушена була відпустити Наталу, і та негайно закричала на повний голос. Медовий сміх стигійки, просочений смертельною отрутою, пронизав темряву.

— Кричи, кричи скільки влізе, моя люба! Швидше здохнеш! Натала замовкла, було чутно, як цокають зі страху її зуби.

— Що я зробила! Що я тобі зробила? Що тобі треба від мене?

— Та нічого мені від тебе не треба. Зараз я відтягну тебе, плаксо, цим коридором униз, — голос Таліс втратив звичайну мелодійність, став злим, шиплячим, — полежиш там трохи, доки по тебе прийдуть, а прийдуть обов’язково!

— О боги, згляньтеся наді мною! — Натала схлипувала, і її голос ламався від страшного передчуття. — Чим я завинила перед тобою?

— Мені потрібен цей чужинець, а ти заважаєш. Я ж бачу, що подобаюся йому. Якби не ти, він залишився б зі мною. Ти зникнеш — він стане моїм.

— Та він швидше горло тобі перегризе! — вигукнула Натала, що безмежно вірила своєму варвару.

— Побачимо, — розсміялася Таліс із такою ж безмежною вірою, в свої жіночі чари. — Та що тобі до того: горло він мені перегризе чи до серця притисне. Ти на той час вже перебуватимеш у безодні!