Слава ЗСУ!

— Добре, Янат. Ходи з кімерійцем. І ти теж, Топал, — Ольмек вказав на ще одного воїна, який був лише легенько оглушений. — Та спочатку допоможіть підняти поранених, аби ними могли зайнятися.

Все було зроблено швидко. Коли Конан схилився над жінкою з розбитою головою, борода Ольмека торкнулася вуха Топала. Варвар помітив це, але не видав себе. За якусь мить усі троє залишили залу.

Проводарі зі всіма обережностями провели Конана через залу за брамою і через анфіладу кімнат, залитих зеленим світлом. Вони нікого не зустріли і не почули анінайменшого шуму. Коли воїни підійшли до Великої Зали, що перетинала місто з півночі на південь, то стали ще обережнішими: адже вони перебували на ворожій території. Та й наступні зали були порожні — аж до бронзової брами, схожої на Браму Орла в Текультлі. Брама відчинилася несподівано легко.

Воїни Текультлі зі страхом дивилися на зелену залу. Ось уже п’ятдесят років ніхто з їхнього племені не потрапляв сюди інакше, як полоненим, приреченим на жахливу смерть. Не було гіршої долі для жителя західної фортеці, аніж потрапити в Ксоталанк. Жах полону переслідував їх від самого дитинства. Для Яната й Топала ця брама була Брамою Пекла.

Конан відштовхнув супутників і вступив у Ксоталанк.

З побоюванням вони рушили за ним, щомиті озираючись. Але тишу порушувало лише їхнє власне дихання.

За брамою була така ж вартівня, і хід із неї вів до такої ж тронної зали, як і в Ольмека. Конан зайшов туди, глянув на килими, дивани й штори і почав уважно прислухатися. Ні звуку. Кімната була порожня. Він уже не вірив, що в Ксухотлі залишився хоч один живий ксоталанкіець.

— Ходімо, — сказав він і зайшов до тронної зали.

Проте далеко не пішов, відчувши, що за ним іде тільки Янат. Конан обернувся і побачив, що переляканий Топал завмер і витягнув руки, немов захищаючись від невідомої небезпеки.

— Що сталося?

Тут він і сам побачив, що сталося, і мурашки пробігли по його могутній спині.

Жахлива голова зводилася над диваном, зміїна голова, велика, як у крокодила. Над нижньою щелепою нависали величезні зуби, але було в цій голові щось безпорадне. Конан подивився за диван. Там лежала змія — здоровеннішої йому в своїх мандрах не траплялося… Від неї відгонило тліном і холодом земних глибин. На горлі тварюки зяяла величезна рана.

— Це Повзун! — прошепотів Янат.

— Та сама тварюка, яку я рубонув на сходах, — сказав Конан. — Він гнав нас до Брами Орла, і у нього ще вистачило сил повернутися сюди, аби здохнути. Як ксоталанкійці з ним спілкувалися?

— Вони викликали його з чорних тунелів під катакомбами. Їм були відомі таємниці, закриті для нас.

— Гаразд, цей здох, а якби у них були інші, вони неодмінно притягли б їх із собою в Текультлі. Вперед!

Вони йшли за ним слідом..

— Якщо нікого не знайдемо на цьому поверсі, зійдемо вниз, — міркував Конан. — І перериємо Ксоталанк від підвалу до горища. Чорт, а це що таке?

Вони зайшли до тронної зали. Там був такий самий яшмовий постамент ї трон зі слонової кістки. Не було тільки чорної колони… Тут визнавали інший символ ворожнечі.

На стіні за постаментом підносилися ряди кам’яних полиць, із цих полиць на прибульців дивилися осклілими очима сотні людських голів, що добре збереглися.

Топал бурмотів лайки, Янат же стояв нерухомо, і в очах його знову з’явився вираз безумства. Конан скривився — він знав, що розум людей племені тлацитлан постійно висить на волоску.

Зненацька Янат ткнув у бік страшних трофеїв тремтячий палець.

— Це голова мого брата! — закричав він. — А ось молодший брат мого батька! А за ним старший син моєї сестри!

І він заплакав. Очі його були сухі, але з грудей виривалися хрипкі ридання. Потім плач перейшов у тонкий пискливий сміх і, нарешті, в нестерпний вереск. Янат збожеволів.

Конан поклав руку йому на плече, і цей дотик немов би випустив безумство на волю. Янат завив і крутнувся на місці, намагаючись дістати Конана мечем. Кімерієць відбив удар, а Топал спробував схопити Яната за руку. Божевільний вислизнув із його рук і загнав меча в тіло товариша. Топал зі стогоном опустився на підлогу. Янат закрутився в божевільному танці, потім кинувся до полиць і почав рубати їх, скрегочучи зубами.

Конан підскочив до нього ззаду, бажаючи обеззброїти, але божевільний обернувся й, завиваючи, кинувся на нього. Побачивши, що з божевільним не упоратися, Конан поступився йому дорогою і ззаду завдав удару, перерубавши ключицю й груди. Нещасний упав мертвим біля своєї вмираючої жертви.

Конан схилився над Топалом і побачив, що той дихає востаннє. Не варто й намагатися зупинити кров, що цибеніла зі страшної рани.