Слава ЗСУ!

У них було своє завдання: сидіти й чекати повернення решти. Якщо ж Конан із товаришами не повернуться з першим промінням сонця, належало піднятись угору річкою й доповісти у форті, що нетрі знов узяли належну їм данину. Тиша була гнітюча. Жоден звук не доносився з чорного лісу. Навіть не били барабани. Юнак напружував очі, марно прагнучи роздивитися щось у цьому мороці. Від води тягнуло холодом. Десь поблизу плеснула риба — так, в усякому разі, йому здалося. Човен навіть здригнувся від носа до корми. Той, хто сидів на кормі, відпустив кермо, і Бальт обернувся, щоб з’ясувати, що сталося.

Напарник не відповідав — чи не задрімав? Бальт простягнув руку і доторкнувся до його плеча. Від дотику тіло слідопита похитнулось і сповзло на дно човна. Тремтячі пальці Бальта торкнулися шиї товариша, і, тільки міцно зціпивши зуби, юнак зумів утримати в собі крик. Горло слідопита було перерізане від вуха до вуха.

Жахаючись, Бальт підвів голову — і відразу ж м’язиста рука міцно затиснула йому шию. Човен затанцював на воді. У руці Бальта опинився ніж — він і сам не помітив, як дістав його з-за халяви. Завдав навмання кілька лютих ударів. Лезо ввійшло глибоко, пролунало сатанинське гарчання, зі всіх боків йому відповіло страшне звірине завивання, й інші руки вчепилися в Бальта. Під вагою багатьох тіл човен перекинувся, і, перш ніж він пішов під воду, Бальта торохнули чимось по голові, він побачив вогненний спалах і поринув у пітьму, в якій не сяяли навіть зорі.

4. ЗВІРІ ЗОГАРА ЗАГА

Коли свідомість почала поволі повертатися до Бальта, він знов побачив полум’я. Світло різало очі. Навколо стояв суцільний шум, що поступово розпадався на окремі звуки. Він підвів голову й озирнувся. Навколо на яскраво-червоному тлі полум’я багать вимальовувалися чорні силуети.

Пам’ять повернулась одразу. Він був прив’язаний до стовпа посеред майданчика, оточеного дикими і страшними істотами. Позаду них палали багаття, розведені оголеними темношкірими жінками. Далі стояли глиняні хатини, за ними — частокіл із широкими ворітьми.

Люди, що оточили його, були широкоплечими, з вузькими стегнами, полум’я багаття підкреслювало гру їхніх могутніх м’язів. Темні обличчя були нерухомі, проте вузькі очі горіли, як у тигрів. Скуйовджене волосся було перехоплене мідними обручами. Озброєні вони були мечами й сокирами. Багато хто був у крові, з пов’язками на руках і ногах — очевидно, нещодавно був бій.

Він відвів очі від тих, що полонили його, і не стримав крик жаху: за два кроки від нього височіла піраміда зі скривавлених людських голів. Мертві скляні погляди були звернені до неба. Серед облич, спрямованих у його бік, Бальт упізнав тих, хто пішов із Конаном. Чи була і його голова в цій купі? За пірамідою голів лежали тіла п’яти чи шести піктів — принаймні, слідопити дорого продали свої життя.

Відвернувшись від жахливого видовища, він побачив навпроти інший стовп. До нього був прив’язаний ліанами ще один учасник вилазки Конана. На ньому залишили тільки шкіряні штани. Кров текла в нього з рота і з рани в боці. Він підвів голову, облизав пошерхлі губи і пробурмотів:

— Отже, тебе також зловили!

— Вони підпливли непомітно й перерізали горло моєму напарникові, — простогнав Бальт. — Але ми нічого не чули до останньої миті. О Мітро, чи можна пересуватися взагалі без звуку?

— Це ж дияволи, — сказав слідопит. — Очевидно, вони помітили нас ще на середині річки. Ми потрапили в засідку. Не встигли схаменутися, як з усіх боків полетіли стріли, Більшість із нас була вбита відразу. Троє чи четверо зайшлися врукопашну. Але їх було надто багато. А ось Конан, певне, зник. Я не бачив його голови. Краще б нас із тобою відразу порішили! Конана звинувачувати нема в чому. Ми б дісталися до села непоміченими, у них немає постів на березі в тому місці, де ми причалили. Певне, ми напоролися на великий загін, що йшов угору річкою з півдня. Готується якесь чортовиння — тут надто багато піктів. Окрім тутешніх, тут люди із західних племен, із верхів’я й пониззя річки…

Бальт дивився на дикунів. Він мало знав про життя піктів, але міркував, що такої кількості жителів у селі бути просто не може. Потім помітив, що бойове розфарбовування й прикраси з пір’я у воїнів були різні — отже, і справді сюди зібралися різні племена й клани.

— Якесь чортовиння, — бурмотів слідопит. — Можливо, вони зібралися подивитися на чаклунство Зогара? Він робитиме чудеса за допомогою наших трупів. Ну що ж, житель прикордоння й не сподівається померти у своєму ліжку. Але непогано б здохнути разом з усіма цими…