Слава ЗСУ!

Бальт покрився холодним потом. Яке нове страховисько вийде з лісу до нього самого? Він спробував звільнитися — марно. Ніч обступала його з усіх боків, і навіть багаття здавалися пекельним полум’ям. Він відчував на собі погляди піктів — сотні голодних безжальних очей. Вони вже не були схожі на людей — демони з чорних джунглів, такі ж, яких викликав чаклун у страусячому пір’ї.

Зогар послав у темряву наступний заклик, зовсім не схожий на попередній. Чулося в ньому огидне шипіння — і кров захолола в жилах юнака. Якби змія могла шипіти так голосно, саме такий звук і вийшов би.

Відповіді цього разу не було — тишу порушував тільки відчайдушний стукіт серця хлопця. Потім за ворітьми почувся шум, сухе шарудіння, і в проході з’явилося огидне тіло.

І знову це було чудовисько з прадавніх легенд. То був велетенський змій. Голову він тримав на рівні людського зросту, і була ця трикутна голова розміром із кінську. Далі тяглося тіло, що блідо відсвічувало. Роздвоєний язик звивався, стирчали гострі зуби.

Бальт нічого не бачив і не чув. Страх паралізував його. Стародавні називали цього гігантського гада Змій-Примара за білясте забарвлення. Він заповзав ночами в хатини й нищив цілі сім’ї. Жертви свої він або душив, як удав, або вбивав отрутою своїх зубів. Він також вважався вимерлим. Але мав рацію Валанн: жоден білий не знав, що діється в хащах по той бік Чорної Річки.

Змій наблизився, тримаючи голову на тій самій висоті й злегка відкинувши її назад — готуючись завдати удару. Засклілими очима дивився Бальт на страшну пащу, в якій призначено було йому загинути, і не відчував нічого, окрім легкої нудоти.

Потім щось блиснуло, метнулося з темряви поміж хатин, і величезний змій забився в конвульсіях. Як уві сні побачив Бальт, що шия чудовиська наскрізь пробита списом.

Звиваючись в агонії, розшалілий змій урізався в натовп людей, і вони кинулися назад. Спис не пошкодив хребта, проткнув тільки м’язи. Скажено б’ючись, хвіст змія звалив на землю дюжину воїнів, із зубів бризкала отрута, обпалюючи їхню шкіру. Люди завили, заголосили й кинулися врозтіч, топчучи й калічачи один одного. Тут змій ще потрапив до багаття, і біль додав йому сили: стіна хатини звалилася під ударом хвоста, і люди із завиваннями побігли геть. Деякі втікали просто через багаття. Картина була вражаюча: посеред площі б’ється величезний плазун, а від нього розбігаються люди.

Бальт почув якийсь рух позаду себе, і руки його несподівано виявилися вільними. Сильна рука потягла його назад. Вражений, він упізнав Конана й відчув, як могутні пальці схопили його за плече. Обладунок кімерійця був у крові, кров засохла на мечі.

— Тікаймо, поки вони не схаменулися!

Бальт відчув, що до його руки вкладають сокиру. Зогар Заг зник. Конан тягнув Бальта за собою доти, поки той остаточно опам’ятався. Тоді кімерієць відпустив його і вбіг у будинок, прикрашений черепами. Бальт за ним. Він побачив страшний кам’яний жертовник, слабо освітлений звідкись зсередини. П’ять людських голів лежали на цьому вівтарі — Бальт одразу впізнав голову купця Тіберія. За жертовником стояв ідол — напівлюдина-напівзвір. І Бальт з жахом побачив, як він несподівано став підійматися, гримлячи ланцюгом і здіймаючи руки до неба.

Свиснув смертоносний меч Конана, і кімерієць знову потягнув Бальта за собою до іншого виходу з будинку. За кілька кроків від дверей виднів частокіл.

За святилищем було темно. Ніхто з утікаючих піктів сюди не потрапив. Біля огорожі Конан зупинився й підняв Бальта на руках, як немовля. Бальт ухопився за кінці колод і, обдираючи пальці, видерся вгору. Він простягнув руку кімерійцю, коли з-за рогу хатини вискочив пікт і став як укопаний, дивлячись на людину біля огорожі. Удар сокири кімерійця був точним, але пжт устиг закричати раніше, ніж голова його розвалилася навпіл.

Жоден страх не перешкода природженим інстинктам: щойно виючий натовп почув сигнал тривоги, сотні голосів відповіли на нього, і воїни помчали відбивати напад.

Конан високо підстрибнув, ухопив Бальта вище ліктя й підтягся. Бальт зціпив зуби, щоб витримати вагу тіла, але кімерієць був уже вгорі, і утікачі опинилися по той бік частоколу.

5. ДІТИ ІРГАЛА ЗАГА

— З якого боку річка?

— До річки не варто й потикатися, — буркнув Конан. — Ліс від села до річки аж кишить піктами. Уперед! Подамося туди, де нас не чекають, — на захід!

Бальт востаннє озирнувся й побачив, що через частокіл стирчать чорні голови піктів. Але вони підбігли надто пізно, а втікачі вже сховалися в чагарниках.

Бальт зрозумів: дикуни ще не втямили, що полонений утік. Судячи з криків, воїни під проводом Зогара Зага добивали стрілами пораненого змія. Чудовисько вийшло з покори чаклуну. За мить пролунали гнівні вигуки: втеча була помічена.