Слава ЗСУ!

Рубака помчав уперед, і Конан йому не перешкоджав. Сутінки змінилися повною темрявою. Вони проходили милю за милею. Пес біг так само мовчки. Зненацька він зупинився й нагострив вуха. За мить і люди почули десь удалині диявольське завивання.

Конан люто вилаявся.

— Вони напали на форт! Ми запізнилися! Уперед!

Він наддав ходу, розраховуючи на те, що собака вчасно почує засідку. Від хвилювання Бальт забув про голод і втому. Крики попереду ставали все голоснішими. До завивання додалися чіткі військові команди захисників форту. Коли Бальт зовсім уже злякався, що вони нарвуться на дикунів, Конан звернув від річки і привів їх на невисокий пагорб. Звідси вони побачили форт, освітлений смолоскипами, а під його стінами — натовп голих розмальованих людей. На річці була безліч човнів. Пікти оточили форт з усіх боків. Безперервний потік стріл із лісу і з річки сипався на частокіл. Звук тятив заглушав крики людей. Верещачи й розмахуючи сокирами, сотні дві воїнів кинулися до східної брами. Вони були кроків за півтораста від мети, коли смертоносний залп з луків зі стіни покрив землю їхніми тілами. Ті, що залишилися, побігли під захист лісу. Ті, що в човнах, попрямували до берегових укріплень, але й там їх обстріляли з метальних машин — каміння, й колоди полетіли з неба, розбиваючи й топлячи човни разом із їхніми екіпажами. І тут нападникам довелося відступити. Переможний рев донісся зі стін форту. Відповіддю йому було звірине завивання.

— Спробуємо пробитися? — запитав Бальт.

Конан заперечно похитав головою. Він стояв, опустивши голову і заклавши руки за спину, сумний і задумливий.

— Форт не врятувати. На піктів найшло бойове безумство, і вони не відступлять, поки всі не загинуть. Але їх надто багато. Навіть якщо б нам вдалося пробитися, це б нічого не змінило. Ми загинули б поряд з Валанном, тільки й усього.

— Що ж нам робити?

— Треба сповістити колоністів. Ти розумієш, чому пікти не підпалюють форт стрілами? Вони не хочуть, аби полум’я сполошило людей на сході. Вони збираються узяти форт і рушити на схід, поки ніхто нічого не знає. Можливо, вони навіть розраховують переправитися через Громову і з ходу узяти Велітріум. В усякому разі вони знищать все живе між фортом і Громовою Річкою.

Захисників форту ми не попередили. Та бачу тепер, що це б і не допомогло. Надто мало сил і людей. Ще кілька нападів, і пікти будуть на стінах. Але ми можемо попередити тих, хто живе на шляху до Велітріуму. Уперед!

І вони пішли, чуючи позаду рев, який то посилювався, то затихав. Крики піктів. звучали з тією самою люттю.

Дорога на схід була відкрита.

— Тепер бігом! — кинув Конан.

Бальт зціпив зуби. До Велітріума було дев’ятнадцять миль, та добрих п’ять — до Струмка Скальпів, де починалися перші поселення. Аквилонцю здавалося, що він біжить і б’ється вже ціле століття.

Рубака біг попереду, обнюхуючи дорогу. Раптом пес глухо загарчав — це був перший почутий від Нього звук.

— Невже попереду пікти? — Конан опустився на коліно і почав розглядати дорогу. — Знати б, скільки їх. Певне, тільки група. Не дочекалися взяття форту і побігли вперед, щоб вирізати людей сплячими. Ну, біжімо!

Нарешті вони побачили попереду світло між деревами, і дике жорстоке завивання пронизало їм слух. Дорога тут робила поворот, і вони зрізали її крізь чагарник. За якусь мить їм відкрилася жахлива картина. На дорозі стояв віз із нехитрим добром. Він горів. Воли валялися з перерізаними горлянками. Неподалік лежали знівечені тіла чоловіка й жінки. П’ять піктів танцювали навколо, махаючи скривавленими сокирами.

Червоний туман заслав на мить очі юнака. Він підняв лук, прицілився в танцюючу фігуру, чорну на тлі вогню, і спустив тятиву. Грабіжник підскочив і впав мертвим зі стрілою в серці. А потім двоє білих воїнів і пес напали на розгублених піктів. Конана надихав дух боротьби і надто давня расова ненависть, Бальт же палав гнівом.

Першого пікта, що став у нього на дорозі, він зустрів убивчим ударом у розмальований лоб і, відкинувши падаюче тіло, кинувся на інших. Але стрибок аквилонця був запізнілим: Конан уже вбив одного з тих, кого наглянув для себе, другий же був пронизаний його мечем раніше, ніж юнак встиг підняти сокиру. Обернувшись до останнього пікта, Бальт побачив, що над його тілом стоїть пес Рубака і кров скрапує з його могутніх щелеп.

Бальт мовчки подивився на порубані тіла біля воза. Колоністи були молоді, вона — зовсім іще дівчинка. Завдяки випадку обличчя її не постраждало і навіть у момент болісної смерті залишилося вродливим. Зате тіло… Бальт насилу проковтнув слину, і все попливло у нього перед очима. Йому хотілося впасти на землю, ридати й гризти у відчаї траву.