Слава ЗСУ!

Конан здивовано підкорився. Дідусь описав кістлявими пальцями дивне півколо біля руків’я меча, а на широкому клинку накреслив якусь складну фігуру, що спалахнула в напівтемряві білим полум’ям. Наступної миті дідусь і склеп зникли, а Конан, переляканий, схопився зі свого ложа, там, де й мав бути, — в королівській опочивальні зі склепінням. Роздумуючи над дивним сном, він зненацька усвідомив, що в правій руці міцно стискає меча. По шкірі у нього пробігли мурашки, бо на клинку було вигравійовано зображення фенікса⁵⁶. Він одразу ж пригадав, що в загадковому своєму сні бачив у склепі скульптуру цієї казкової істоти, і запитав себе, чи справді вона була висічена з каменя. Мимовільний дрож пройшов усім його тілом.

Скрадливі кроки перед дверима повністю повернули його до дійсності, він не замислюючись ковзнув у свої лати і знову став тим, ким був завжди, — варваром, пильним і недовірливим, немов сірий вовк.

5

Коридором королівського замку скрадалися двадцять закутаних з голови до ніг у плащі чоловіків. Леза їхніх гострих сокир, мечів і кинджалів зловісно поблискували в тьмяному світлі смолоскипів, що горіли в стінних нішах.

— Тихіше! — прошипів Аскаланте. — Хто це там дихає так голосно? Офіцер охорони відкликав частину вартових зі своїх постів, а іншим підсунули бурдюки з вином, так що вони там зараз п’яні сплять покотом. Але незважаючи на це, дотримуватимемося граничної обережності. Гей, назад! Варта йде!

Вони поспішно сховалися за оздобленими барельєфами колонами, і повз них швидким кроком пройшли десять гігантів у чорних обладунках. Попереду йшов офіцер. Змовники, що сховалися, бачили, що його обличчя було блідим, наче сніг, і він час від часу витирав тремтячою рукою піт з лоба. Офіцер був надто молодий, і зрада давалася йому нелегко. Він проклинав про себе нестримну пристрасть до гри, яка перетворила його на іграшку в руках політиканів-змовників.

Голосно стукаючи підошвами сандаль, загін стражників зник за поворотом коридору.

— Чудово! — сказав Аскаланте. — Тепер Конан спить без охорони. Поспішімо ж! Якщо нас заскочать біля його ліжка, нам доведеться погано. Проте нікому й на думку не спаде помститися нам за нього тоді, коли справа буде вже зроблена.

— Так, поспішімо! — прошепотів збуджено Рінальдо, чиї блакитні очі блищали, як клинок меча, яким він вимахував над головою. — Мій меч жадає крові тирана! Стерв’ятники вже кружляють над його головою!

Вони бігли коридором, поки не уткнулися в позолочені двері, оздоблені королівськими драконами й гербом Аквилонії.

— Громель! — покликав упівголоса Аскаланте. — Відчини двері!

Гігант утягнув у себе повітря і зі всієї сили вдарив плечем у двері, які затріщали і прогнулися під його ударом. Громель ударив знову. Засув зламався, дерево тріснуло, і двері відчинилися.

— Уперед! — вигукнув Аскаланте.

— Уперед! — проревів Рінальдо. — Смерть тирану!

Проте вони зупинилися, немов уросли в підлогу, побачивши Конана, що постав перед ними. Не напівголу людину, яка ще повністю не прокинулася і яку легко було б зарізати, як барана, бачили їхні здивовані очі: перед ними стояв могутній лицар в обладунку і з оголеним мечем у руках. Мить змовники стояли нерухомо: четверо ватажків завмерли на порозі, за ними товпилися бородані-найманці. Раптом Аскаланте помітив на маленькому столику біля королівського ложа срібний скіпетр і вузький золотий обруч — корону Аквилонії, і жадібність перемогла в ньому все інше.

— Уперед, негідники! — заревів він. — Конан один, а нас два десятки, і він без шолома!

Це було правдою. Конан не мав часу на те, щоб надівати важкий, оздоблений перами шолом, а також на те, аби зашнурувати з боків лати, і навіть на те, щоб зірвати зі стіни масивний щит. Незважаючи на це, Конан був захищений краще, ніж його супротивники, за винятком Больмано і Громеля, на яких поблискували під плащами повні обладунки.

Король дивився на людей, що ввірвалися до спальні, намагаючись їх розпізнати. Проте лицьова пластинка шолома Аскаланте була опущена, і він не впізнав графа Туни, як не впізнав і Рінальдо, який насунув капелюха із широкими крисами на самісінькі очі. Втім, не час було сушити над цим голову. Зрадники завили — завивання це луною відбилося від куполоподібної стелі — і кинулися на Конана. Попереду всіх летів Громель. Він мчався, немов розлючений бик, нахиливши голову вниз і простягнувши меч уперед, щоб увіткнути його важке лезо королю в живіт. Проте король із тигрячою спритністю стрибнув йому назустріч і, вклавши в замах усю свою силу, ударив нападника мечем. Широке лезо просвистіло в повітрі й спрямувалося на сталевий шолом боссонця. Лезо меча й шолом розкололися на кілька шматків, Громель упав мертвим, а Конан відскочив назад, стискаючи в руці обламане руків’я.

---

  _{56 Фенікс — казковий птах, який має здатність із наближенням смерті згоряти в гнізді, а потім знову відроджуватися з попелу; символ вічного оновлення, відродження.}