Слава ЗСУ!

Коли Конан дістався до наперед наміченого місця, зупинився й міцно схопився пальцями вільної руки за вибоїни в стіні. Зсередини будинку чулися звуки, які свідчили про те, що хтось зрештою знайшов-таки труп на сходах. Дівчина то починала благати Конана про пощаду, то скиглила без слів. Конан подивився вниз, прислухався до шуму, що долинав із будинку, і шпурнув дівчину просто до вигрібної ями. Постеживши з цікавістю за зрадницею, яка борсалась у лайні, та із задоволенням вислухавши все, що вона кричала, варвар зареготався на все горло, що дозволяв собі досить рідко. Галас і шум у будинку тим часом посилились. Конан повернув голову, зітхнув і прийняв остаточне рішення: настав час покінчити з Набонідусом.

3

Якийсь металевий брязкіт привів до тями Муріло, він зойкнув, зібрав усі сили й сів, спираючись на вологу стіну.

Все навколо потопало в тиші й мороці. Юнак знову ледве не знепритомнів, коли в голові його майнула думка, що, певне, він якимось чином втратив зір. Поступово до нього повернулася пам’ять, і його тіло здригнулось, коли він пригадав усе, що з ним сталося. Муріло помацав руками навколо й переконався, що сидить на підлозі з добре приладнаних один до одного кам’яних блоків, а за його спиною підноситься стіна з такого ж матеріалу. Юнак став на ноги, спираючись на стінку, щоб не втратити рівноваги. Судячи з усього, він був у в’язничному підвалі чи катівні, але як він сюди потрапив і чи довго тут перебуває, лишалося загадкою. Туманні спогади про металевий брязкіт змусили його насторожитись — звук був схожий на стукіт дверей в’язничної камери, що зачинялись, або навіть на дзвін зброї підісланого вбивці. Від останньої думки його тіло взялося холодним потом, і він почав поволі просуватись уздовж стіни, ретельно обмацуючи її руками. На його превеликий подив, стіна все не закінчувалась, вела далі й далі, і він, зрештою, дійшов висновку, що рухається кудись униз довгим коридором. Раптом йому здалося, що в коридорі, крім нього, є ще хтось, — він, як і досі, нічого не чув і не бачив, але підсвідомість чи. щось інше застерігало про небезпеку. Його серце ледве не вистрибнуло з грудей, коли знайомий голос вимовив із варварським акцентом:

— Це ти, Муріло?

— Конане!

Юний аристократ, спотикаючись, кинувся вперед і припав до могутніх грудей кімерійця.

— Твоє щастя, що я тебе пізнав, — пробурчав варвар. — Зарізав би, як порося.

— Де ми, скажи в ім’я Мітри²⁶? — простогнав Муріло.

— У підвалі будинку Червоного Жерця.

— А котра година?

— Щойно минула північ.

Муріло, усе ще приголомшений, струсонув головою, намагаючись зібрати до купи думки, що розбігались.

— А ти звідки тут узявся? — запитав Конан.

— Прийшов убити Набонідуса. Мені сказали, що у в’язниці змінили варту…

— Правду тобі сказали, — пробурчав варвар, — змінили. Я торохнув нового стражника кісткою по голові й пішов собі. Мабуть, я з’явився б тут раніше, але в мене були деякі невідкладні справи. Отже — що далі? Пополюємо на Набонідуса?

Муріло здригнувся.

— Конане, ми в лігві демона! Я прийшов, щоб убити людину, а натрапив на жахливого волохатого демона!

Конан невпевнено крякнув: він був готовий битися з будь-яким супротивником, якщо йшлося про людей, але, як і всі варвари, відчував несвідомий страх перед надприродними явищами.

— Я переліз через стінку, — Муріло шепотів, немов боявся, що його хтось підслуховує, — у саду лежав загризений пес. Увійшов до будинку: там натрапив на слугу Набонідуса Джоку, який валявся зі скрученою шиєю. Далі бачу: сам Набонідус, одягнений у яскраво-червоне жрецьке вбрання, сидить у кріслі. Спочатку я думав, що й він мертвий — або спить… Крадуся, щоб прирізати його, а він підводиться… і дивиться на мене!.. О Мітро!

Пережите ним так яскраво постало перед очима молодого аристократа, що він на мить утратив дар мови.

— Конане! — прошепотів він, трохи оволодівши собою. — Той, хто стояв переді мною, не був людиною! Постаттю він, правда, нагадував людину, але під яскраво-червоним жрецьким каптуром ховалася морда, яку не у всякому жахливому сні побачиш: уся покрита чорною шерстю, очі маленькі, горять, наче жарини, плоский ніс із широкими тонкими ніздрями, звислі товсті губи розтягнуті в страшній усмішці й оголюють жовті, мов у собаки, ікла. З широких рукавів стирчать величезні руки, теж волохаті, як і морда. Усе це я бачив лише якусь мить, бо одразу знепритомнів.

— І що було далі? — нетерпляче поцікавився кімерієць.

— Гадаю, чудовисько скинуло мене в цей підвал, я тільки щойно опам’ятався. Конане, я підозрював, що Набонідус — більш ніж людина, тепер же я знаю напевно: він перевертень! Удень він носить людську личину, а вночі стає тим, ким насправді є!

---

  _{26 Мітра — у давньоіранській і ведійській міфології — божество сонця, світла, чистоти й правди.}