Слава ЗСУ!

Як уже говорилося, Арус був чоловік практичний. Живучи серед піктів, він дійшов висновку, що вчена людина може принести немало користі навіть тим, хто ходить у шкурах і прикрашає себе намистом з людських зубів. Як будь-який жрець Мітри, він був обізнаним у багатьох галузях. Незабаром він виявив у пагорбах піктів багаті поклади залізної руди. Він навчив тубільців здобувати її, виплавляти метал і кувати з нього знаряддя. Для землеробства, наївно вважав він. Багато чого досяг жрець. Та ось що було найголовнішим: він розпалив у душі Горма бажання подивитися на цивілізований світ, навчив піктів обробляти залізо і налагодив зв’язки між варварами і рештою світу. За наказом вождя Арус провів його з кількома воїнами через Боссонське Прикордоння у світ, що купався в достатку. Арус, поза сумнівом, вважав, що навернув усе плем’я у свою віру, — адже пікти слухалися його й не рубали один одного мідними топірцями. Проте варвари не були схильні прощати ворогів і вести мирний спосіб життя. Здібностей до творчості у лісових дикунів не було: суть будь-якого пікта полягала у війнах і вбивствах.

Коли жрець вихваляв досягнення цивілізованих народів, його смагляволиці слухачі нашорошували вуха. Сам того не бажаючи” він, оповідаючи про багаті міста й квітучі села, розказував про майбутню військову здобич. Коли ж він наводив для прикладу якогось володаря, котрому Мітра допоміг перемогти ворога, пікти не звертали уваги на божественні чудеса — перед ними вставали бойові колони, кінні лицарі, вимуштрувані пікінери, влучні лучники. Арус тішився увагою, з якою вислуховували його повчання з ковальського та інших ремесел. Очі піктів були жваві, лиця ж непроникні; вони чекали кінця уроку і в мовчанні розходилися.

До його приходу вони викрадали залізну зброю й обладунки в боссонців і зингарців і майстрували власні жалюгідні вироби з міді або бронзи. Тепер перед ними відкрився новий світ, і в усій країні задзвеніли ковальські молоти. Завдяки новому мистецтву Горм став володарювати над іншими кланами. Де зброєю, де хитрістю, де дипломатією — а в ній він досяг успіху більше від інших варварських вождів.

Забезпечені відповідними охоронними грамотами, пікти вільно відвідували Аквилонію і поверталися, оволодівши новими секретами виготовлення панцирів, і гартування мечів. Більш того, вони почали вступати до загонів аквилонських найманців — на превелике незадоволення боссонців.

Владики Аквилонії могли б кинути піктів проти кімерійців і ліквідувати таким чином обидва вогнища загрози на заході. Але вони надто переймалися завоюваннями на сході й півдні і не звертали уваги на невідомі західні краї, звідки приходили все нові й нові бійці, що поповнювали загони найманців. Після закінчення служби воїни поверталися в ліси, досконало оволодівши бойовими мистецтвами розвинених народів і виповнившись іще більшого презирства до цивілізації після такого близького знайомства з нею.

Загупали на пагорбах барабани, запалали на вершинах багаття, скликаючи воїнів, а варвари-ковалі на тисячах ковадл виготовляли мечі й обладунки. Горм став вождем над вождями, справжнім королем піктів, королем, якого у них не бувало вже тисячі років. Довго чекав він цієї миті, устиг постаріти, але зміг, зрештою, вирушити до кордону, щоб не торгувати, а воювати.

Надто пізно зрозумів Арус свою помилку: йому не вдалося проникнути в душу язичника, яка вічно прагне крові. Його вишукане красномовство не торкнулося застиглої свідомості дикунів, марними були спроби збудити голос совісті в серцях варварів. Уже не в тигрячу шкуру — у надійні обладунки вбирався Горм, але зміна була суто зовнішньою. Під латами пікт залишився самим собою — віковічним варваром, байдужим до богослов’я й філософії і з манерами розбійника й грабіжника.

Прокладаючи собі дорогу вогнем і мечем, пікти посунули на боссонський кордон — та не в звіриних шкурах і не з мідними топірцями Панцирі й кольчуги захищали їх, а клинки були викувані з найкращої криці.

Якийсь п’яний пікт проломив Арусу голову саме тієї миті, коли мудрець прямував до Горма в останній надії зупинити лавину, яку сам же мимоволі й викликав.

Горм був вдячним учнем: голова вбивці увінчала курган, насипаний над тілом жерця. Настільки жорстока іронія доль, що керують Всесвітом: адже похований під камінням чоловік завжди відчував огиду до помсти й кровопролиття.

Нової зброї й обладунків було недостатньо, щоб зламати оборону боссонців. Кордон палав уже цілі роки, але загарбникам протистояли добре озброєння, завзятість і відвага лучників. У найважчі моменти захисники Прикордоння отримували підтримку ліпших полків Аквилонії. Лише раптова зрада зламала стійкі шеренги боссонців. Проте, перш ніж розповісти про неї, вернімося до аквилонської імперії.