Слава ЗСУ!

Муріло знайшов-таки момент, підскочив ближче і щосили вдарив мавполюдину по голові кріслом, підхопленим десь дорогою. Важке крісло відскочило від кудлатого лоба, але приголомшений монстр на якусь мить послабив захват, і Конан, важко дихаючи й захлинаючись кров’ю, до рукоятки встромив клинок у серце чудовиська.

По тілу Така пробігла дрож, м’язи його звело судомою, мавполюдина хотіла схопитись, але зуміла лише трохи підвестися з підлоги на передніх лапах, вирячила очі й осіла наче мертва. Кінцівки її конвульсивно сіпнулися й застигли.

Конан поволі підвівся на ноги. Він стояв, хитаючись, і мовчки витирав зворотним боком долоні піт і кров, що заливали йому очі. Кров капала з його пальців і кинджала, а з плечей, стегон і торса стікала тонкими цівками. Муріло підбіг, щоб допомогти, але варвар відсторонив його нетерплячим жестом:

— Зі мною все гаразд, — насилу вимовили його розпухлі губи. — Ось коли не буде вже сили підвестись, тоді справи кепські. Але чашу-другу вина я б зараз перекинув.

Набонідус приголомшено, наче не вірячи власним очам, дивився на нерухомого Така. Чорне кудлате тіло чудовиська ще покривали залишки роздертої на шматки сутани, і це надавало йому гротескового вигляду — монстр був схожий на людину більше, ніж на звіра.

Кімерієць, певне, думав про те ж саме, коли сказав:

— Я сьогодні переміг чоловіка, а не звіра. Це був гідний супротивник, і мої жінки складуть пісню про те, як я відправив його душу до країни вічної пітьми.

Набонідус нахилився й підняв із підлоги ключі на золотому ланцюжку, вони були, очевидно, зірвані з могутньої шиї мавполюдини в запалі битви. Жрець жестом запросив супутників іти за ним і попрямував до круглої зали. Відкривши одні з дверей, він так само перший ступив до яскраво освітленої, як і всі інші, зали. Підійшовши до вишукано накритого столу, Червоний Жрець наповнив вином кришталеві келихи і подав їх юнакові й варвару. Коли ті втамували спрагу, він сказав:

— Але ж яку ніч ми пережили! Вже розвиднюється. Отже, що ви збираєтеся робити далі?

— Якщо ти даси мені все потрібне, я перев’яжу рани Конанові, — відповів Муріло.

Набонідус кивнув головою й пішов до виходу. Якась ледь помітна напруженість у його ході змусила юнака насторожитись…

Набонідус, ступивши на поріг, раптом обернувся й подивився на них, його очі сяяли жорстокою радістю, а тонкі губи кривились у беззвучній усмішці.

— Такий же негідник, — у його голосі прозвучало глузування, — але не такий же дурень. Дурень тут один — це ти, МурілоІ

— Про що ти? — юний аристократ зробив крок до жерця.

— Назад! — голос Набонідуса хльоснув, немов бичем.. — Ще крок, і я вас знищу!

— Але ж ти присягнувся!.. — крикнув Муріло.

— Я присягнувся, що забуду про твої махінації, проте я не присягався, що не скористаюся слушною нагодою, щоб покінчити з тобою. Невже ти справді гадав, що я знехтую такою нагодою? За нормальних обставин я не зважився б розправитися з тобою без благословення короля, але ж про те, що тут. станеться, ніхто ніколи не дізнається — ви розчинитесь у їдкій рідині разом із Таком та йолопами-сепаратистами, і сліду від вас ніде не залишиться. Ах, яка ніч! Щоправда, я залишився без слуг, зате позбувся всіх ворогів. Ані руш, кажу я вам! Я стою на порозі, й варто мені смикнути за шнур, як ви підете просто до пекла! У кожній із кімнат мого будинку є якась пастка — у цій не сірий лотос, а щось навіть більш швидке. Так от, Муріло, ти…

Швидко, так що ніхто не встиг навіть оком змигнути, Конан схопив стілець і жбурнув ним у жерця. Набонідус інстинктивно здійняв руку, проте не встиг — важкий снаряд влучив йому просто в голову. Червоний Жрець похитнувся й упав долілиць, біля його голови розлилася темно-червона калюжа.

— Еге ж, кров усе-таки червона, — пробурмотів кімерієць.

Муріло відчув, що під ним підгинаються коліна, — раптове полегшення позбавило його решти сил, і він був змушений спертися на стіл, аби не впасти. Відкинувши тремтячою рукою мокре від поту волосся, він сказав:

— Світає. Треба втікати звідси, доки в якусь нову халепу не вскочили. Якщо нам удасться перелізти через мур непоміченими, ніхто нас навіть не запідозрить у тому, що тут сталося, — хай гвардія поморочить над цим голови.

Муріло пересмикнуло, коли він подивився чна тіло Червоного Жерця, яке плавало в крові.

— Бовдуром виявився все ж таки жрець — коли б він не базікав стільки…

— Гм, — спокійно сказав Конан. — Він дістав те, на що заслуговував і що дістав би рано чи пізно, як і будь-який інший негідник. Треба було б обшукати будинок, але ти, певне, маєш рацію: пора виносити звідси ноги!