Слава ЗСУ!

Дівчина поволі підіймалася вгору, і раптом її пронизала дивна думка — вона спробувала порівняти свого колишнього хазяїна з вождем мунган, із яким вона з примусу фліртувала в наметах біля форту Гарі, де гірканці вели переговори з степовими воїнами. Його гарячий погляд лякав і непокоїв її, але вона без вагань віддала б перевагу степовику, а не Джелалові Хану, монстру, якого могло породити тільки цілком розбещене суспільство.

Октавія, нарешті, видерлася на скелю і боязко вдивилася в густі тіні. Дерева росли упритул до скель суцільною темною загустілою масою. Щось прошелестіло над її головою й налякало її, хоча вона одразу впізнала кажана. Їй не сподобався вигляд цих чорних тіней, але вона зціпила зуби і рушила туди, прагнучи не думати про змій. Босі йоги тихо ступали по пористому суглинку³⁷, з якого проростали кущі й могутні дерева.

Серед них її знову вхопила в свої обійми лячна темінь. Не ступивши й дюжини кроків, вона була вже не в змозі озирнутися назад, аби ще раз поглянути на скелі й море за ними. Ще кілька кроків уперед, і свідомість дівчини безнадійно затьмарилася, вона втратила відчуття орієнтації. Крізь переплетене гілля не було видно зірок. Вона ще трішки просунулася вперед, насилу намацуючи дорогу, та зненацька різко зупинилася.

Десь попереду ритмічно загримів барабан. Не цей звук хотіла вона почути у цей час і в такому місці. Потім вона забула про барабан, оскільки зрозуміла, що поряд хтось є. Вона нічого не бачила, проте знала, що хтось стоїть у темноті поряд із нею.

З приглушеним криком дівчина відскочила назад і, незважаючи на паніку, яка охопила її, відчула, що на її талію лягла рука людини.

Вона скрикнула і вклала всю свою молоду силу в могутній ривок, але людина, що захопила в полон, утримувала її як дитину, легко гасячи відчайдушні спроби звільнитися. Повне мовчання, в, якому це відбувалося, виповнювало дівчину жахом. Вона відчула, що її несуть крізь темряву до далекого барабана, що продовжував серед ночі свій таємний гуркіт.

4

У ті хвилини, коли перші ніжні тони світанку забарвлювали море в легкий рожевий колір, до скель Ксапура підплив невеликий човен із самотнім веслярем. Чоловік у човні мав дуже колоритний вигляд. На його голові була малинова пов’язка, просторі шовкові штани кольору полум’я підтримувалися широким поясом, на якому висіла крива шабля в шкіряних піхвах. Позолочені шкіряні черевики вказували на людину, звиклу до коня, а не до моря. Проте човном він управляв уміло. Широко розстебнута шовкова сорочка відкривала загорілі богатирські груди.

На важких засмаглих руках незнайомця грали могутні м’язи, коли він вправно налягав на весла. Могутня життєва сила відчувалася в кожному його русі, в кожному вигині тіла, красномовно підкреслюючи його перевагу над звичайними людьми. Проте в обличчі воїна не було нічого жорстокого чи похмурого, хоча полум’я, що тліло в блакитних очах, нагадувало про приспану до часу лють. Це був Конан, що забрів до мунганів із єдиним багатством, яке завжди було при ньому: з гострим розумом і не менш гострим мечем. Завдяки тому й іншому він за короткий час домігся лідерства серед цих суворих степових вовків.

Він упевнено підплив до сходинок у скелі, неначе це місце було йому добре знайоме, і, прив’язавши човна до каменя, що виступав із води, без найменших вагань почав підійматися вгору по напіввитертих виступах. Він уважно стежив за всім, що відбувалося навколо, але не тому, що підсвідомо чекав зустрічі з небезпекою, а тому, що пильність складала частину його єства, виробленого тим диким способом життя, яке він вів.

Те, що Газнаві називав звіриною інтуїцією або шостим чуттям, було просто ретельно натренованою здатністю гострого розуму варвара. Проте навіть вовчий інстинкт Конана не підказав йому, що група воїнів спостерігає за ним з укриття в очеретах, що ростуть на узбережжі материка поблизу острова.

Коли він видерся на скелю, один із цих воїнів в очеретах глибоко зітхнув і поволі підняв лука. Джехунгір Ага схопив його за руку й прошипів на вухо:

— Бовдуре! Ти хочеш виказати нас? Хіба ти не бачиш, що стріла не дістане його? Хай він вибереться на острів і вирушить на пошуки дівчини, а ми поки залишимося тут. Він може почути нас або здогадатися про нашу пастку. Можливо, його воїни сховалися десь неподалеку. Почекаємо. Через годину, якщо не станеться нічого підозрілого, ми підпливемо до сходів у скелі й чатуватимемо на нього там. Якщо він не спуститься протягом певного часу, кілька воїнів піднімуться на острів і поженуть його вниз. Особисто я не збираюся йти туди, проте, у разі потреби, допоможу. Декому з нас доведеться померти, якщо ми переслідуватимемо його в лісі. Я ж хочу зловити його тоді, коли він ітиме вниз сходами. Тоді ми зможемо розстріляти його з лука з безпечної відстані.

---

  _{37 Суглинок — осадочна гірська порода, до якої входять пісок і глина.}