Слава ЗСУ!

Саломея злобно засміялася.

— Яка ти щедра, мила сестричко! Але перш ніж облагодіяти мене, будь люб’язна, поясни, що це за військо стоїть табором за міською стіною?

— Це шеміти-найманці. Ними командує Констанцій, вельможа з королівства Котх.

— А що їх привело на наші терени?

Тараміс відчула в тоні сестри знущання, проте відповідала з королівською гідністю:

— Констанцій звернувся до нас із проханням пропустити його солдатів через, нашу землю, у Туран. Він поручився за військо своєю головою і, доки солдати перебувають у межах королівства, залишатиметься моїм заручником.

— Хіба нині вранці цей витязь не просив твоєї руки?

Тараміс гнівно глянула на сестру:

— Звідки ти знаєш?

Відьма знизала плечима й запитала:

— Чи можна повірити, що ти відмовила такому красеню?

— Авжеж! — відповіла Тараміс. — Невже ти, принцеса крові, могла подумати, що королева Каурана дасть іншу відповідь? Щоб я вийшла за волоцюгу з руками по лікоть у крові, якого з ганьбою вигнали з рідної землі, за ватажка банди найманих убивць і грабіжників? Мені не слід було взагалі впускати цих чорнобородих різників у межі Каурана. Але ж він ув’язнений у Південній вежі, і мої гвардійці пильно його стережуть. Завтра я накажу, щоб його орда покинула королівство, а він буде в заручниках доти, поки не піде останній солдат, Наші воїни зараз не патрулюють місто, але я попередила Констанція, що він головою поплатиться за будь-яку шкоду, заподіяну землеробам і пастухам!

— І Констанцій справді знемагає в Південній вежі? — допитувалася Саломея.

— Я ж сказала! Чому ти запитуєш?

Саломея плеснула в долоні, її голос виповнився жорстокого торжества:

— Королева запрошує тебе на прийом, Соколе!

Розчинилися роззолочені двері, до покою зробив крок гінкий воїн. Побачивши його, Тараміс вигукнула з гнівом і здивуванням:

— Констанцію, як ти посмів зайти сюди?

— Так, це я і є, ваша величносте! — прибулець опустив голову в глумливому поклоні.

Риси його обличчя й справді нагадували хижого птаха, і врода його була хижою. Обличчя його було обпалено сонцем, чорне, як вороняче крило, волосся зачесане назад. Він був одягнений у чорний камзол і високі чоботи — звичний похідний наряд, який де-не-де навіть мав сліди іржі від панцира.

Підкрутивши вуса, найманець окинув королеву, що втискувалася в куток ліжка, поглядом з такою безцеремонністю, що вона здригнулася.

— Присягаюся Іштар, Тараміс, — сказав він ласкаво. — Нічна сорочка тобі більше до лиця, ніж королівські шати. Так, хай йому чорт, це досить цікаво!

Жах майнув в очах Тараміс: вона відразу зрозуміла, що Констанцій не наважився б на таку образу ні з того ні з сього,

— Божевільний! — сказала вона. — Хай у цій кімнаті я в твоїй владі, але тобі не минути помсти моїх слуг — вони на шматки розірвуть тебе, якщо посмієш мене торкнутися! Спробуй, якщо життя для тебе нічого не варте!

Констанцій розреготався, та Саломея зупинила його:

— Досить жартувати, перейдімо до справ. Слухай, люба сестричко. Це я послала Констанція в твою землю, тому що вирішила зайняти престол. А для цієї мети вибрала Сокола, бо він абсолютно позбавлений якості, іменованої у людей чеснотами.

— Дивуюся твоїй щирості, пані! — іронічно усміхнувся Констанцій і вклонився.

— Я послала його в Кауран. А коли його люди отаборилися під стінами і сам він попрямував у палац, пройшла в місто через Західну браму — бовдури, що стережуть її, вирішили, що це ти повертаєшся з вечірньої прогулянки.

Щоки Тараміс спалахнули, гнів узяв гору над королівською гідністю.

— Ти змія! — крикнула вона.

Саломея посміхнулась і продовжувала:

— Вони, звичайно, здивувалися, але впустили мене без зайвих слів. Так само пройшла я в палац і наказала варті, що стереже Констанція, зникнути. Потім прийшла сюди, а по дорозі заспокоїла твою служницю…

Тараміс зблідла і запитала тремтячим голосом:

— А потім?..

— Слухай! — Саломея гордо відкинула голову і показала на вікно.

Крізь товсті шибки все ж таки доносився рух загонів, брязкіт зброї й обладунків. Приглушені голоси віддавали накази чужою мовою, сигнали тривоги перемішувалися з переляканими криками.

— Люди прокинулись і дещо здивувалися, — ущипливо зауважив Констанцій. — Непогано б, Саломеє, піти заспокоїти їх.

— Віднині зви мене Тараміс, — відповіла відьма. — Нам потрібно звикати до цього…

— Що ви зробили? — закричала королева. — Що ви ще зробили?

— Ах, я зовсім забула тобі сказати, що наказала варті відімкнути брами. Вони здивувалися, але не посміли не послухатися. І ось армія Сокола входить до міста!