Слава ЗСУ!

Передбачаю недовір’я твоє, поважний Алкеміде і знаю, що засумніваєшся в мої розповіді, визнаєш її упередженою. Справді, таке було б немислиме в жодній із країн Заходу. Але завжди пам’ятай про величезну різницю між Заходом і Сходом, особливо цією його частиною. Ти знаєш, що Кауран — невелике королівство, яке колись входило до складу імерії Котх. Зовсім нещодавно здобуло воно очікувану незалежність. Найближче оточення Каурана складають такі ж маленькі держави, незрівнянні з великими державами Заходу чи обширними султанатами Далекого Сходу, проте вельми впливові внаслідок незвичайного багатства. До того ж у їхніх руках усі караванні шляхи. Серед цих держав Кауран розташований далі за всіх на південний схід і межує з безкраїми пустелями землі Шем. Назву держава отримала від Імені столиці — це найбільше місто в країні. Кауран захищає родючі землі й пасовища від набігів кочівників, немов сторожова вежа.

Тутешня земля така плодюча, що дає урожай тричі на рік; Рівнини на північ і захід від міста густо населені. У того, хто звик до величезних маєтків Заходу, ці крихітні поля й виноградники можуть викликати усмішку. Проте зерно та фрукти течуть із них, немов із рогу достатку. Населення займається в основному селянською працею. Люди це мирні й беззбройні — тим паче, що тепер їм взагалі заборонено мати зброю. З давніх часів живуть вони під захистом столичного гарнізону й зовсім утратили бойовий дух. Селянське повстання, яке неодмінно спалахнуло б за подібних умов на Заході, тут неможливе. Хлібороб гне горба під залізною рукою Констанція, а чорнобороді шеміти невпинно снують по полях із батогами — як наглядачі чорних рабів на плантаціях південної Зингари.

Не легше й міщанам. Усі вони пограбовані, а найвродливіші з їхніх доньок віддані на забаву Констанцію і його найманцям. Люди ці безжальні. Пригадай, з якою люттю билися наші солдати з шемітськими союзниками Аргоса — настільки огидними були немедійцям їхня нелюдська жорстокість, ненаситна жадібність і звірства.

Міщани належать до правлячого стану Каурана і ведуть своє походження від гіборійців — звідси їхні благородність і войовничість. Проте зрада королеви віддала міщан у руки гнобителів. Шеміти — єдина військова сила в місті, і горе тому обивателю, в домівці якого знайдуть меча! З великим завзяттям винищують молодих боєздатних мужів, їх страчують або продають у неволю. Тисячі юнаків утекли з міста — хто під прапори чужоземних владик, хто просто в банди грабіжників.

Тепер стала реальною небезпека нападу з боку пустелі, населеної племенами шемітських кочівників-номадів. Річ у тому, що найманців Констанцій набирав у західних містах землі Шем — Пеліштімі, Анакімі, Акхарімі, а зуагіри й інші кочові племена люто їх ненавидять. Ти знаєш, добрий Алкеміде, що ця варварська країна розділяється на родючі західні землі, що тягнуться до океану, на березі якого стоять вищеназвані міста, — і східну пустелю, де блукають номади. Полум’я війни між жителями міст і мешканцями пустелі не гасне століттями. З давніх-давен зуагіри нападали на Кауран, але жодного разу не здобули перемоги. Отже, тепер, коли місто захопили ненависні західні родичі, гордість номадів уражена. Ходять чутки, що цю ворожнечу всіляко розпалює людина, яка служила раніше капітаном королівської гвардії. Він, будучи розіпнутий на хресті, незбагненним чином зумів вислизнути з рук Констанція. Ця людина зветься Конан, і походить він із варварського племені кімерійців, чию дику могутність не одного разу випробували на власній шкурі наші доблесні воїни. У селах говорять, що цей чоловік став правою рукою Гарета, мунганського кондотьєра, що прийшов зі східних степів і своєю волею очолив зуагірів. Базікають також, що банда зуагірів останнім часом вельми посилилася. Гарет же, поза сумнівом, намовлений кімерійцем, готується напасти на Кауран. Закінчитися це може досить погано, бо, не маючи досвіду правильної облоги й належних машин, кочівники не витримають відкритого бою з вимуштруваними і добре озброєними шемітами. Мешканці міста зустріли б номадів із радістю, оскільки гіршого ярма, ніж нинішнє, бути не може. Проте вони настільки залякані й безпорадні, що ніякої підтримки кочівникам надати не зуміють. Воістину, гірка їхня доля!

Тараміс же, пойнята злим демоном, заборонила поклоніння Іштар і храм її перетворила на язичницьке капище, де поклоняються ідолам і приносять жертви демонам. Статую Іштар зі слонової кістки найманці порубали сокирами прямо на сходах храму. Хоча це й другорядна богиня порівняно з нашим Мітрою, їй усе ж таки слід надати перевагу над Шайтаном, якому поклоняються шеміти.

Тараміс наповнила храм непристойними зображеннями богів обох статей у хтивих позах і з бридкими подробицями, які може вигадати лише людина несповна розуму. Багато хто з цих ідолів — нечисті божества шемітів, туранців, жителів Вендії та Кхитаю. Інші ж узагалі схожі на злих духів, що живцем з’явилися з незапам’ятного минулого, оскільки їхні жахливі ознаки збереглися тільки в найтуманніших легендах, відомих нині лише вченим та адептам таємного знання. Звідки Тараміс привела їх — страшно навіть подумати.