Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Конан, варвар із Кімерії

— А зараз осідлаємо верхового коня, швидшого за будь-якого зі скакунів, вирощених у стайнях смертних, — сказав Хемса. — Будемо в Афгулістані ще до сіанку.



4. ЗУСТРІЧ НА ПЕРЕВАЛІ


Деві Жазміна не могла пригадати жодної подробиці свого викрадення. Раптовість і швидкість, із якою відбувалися події, приголомшили її, в пам’яті залишилися тільки окремі моменти: паралізуючі обійми могутніх рук, очі викрадача і його обпалююче її шию дихання. Стрибок через вікно на зубці стіни, скажений біг по сходах і дахах, коли її паралізував страх висоти, потім спритний спуск по канату, прив’язаному до ангулу (викрадч спустився по ньому миттєво, перекинувши онімілу жертву через плече), — все це залишило в пам’яті Деві лише невиразний слід. Трохи краще вона пам’ятала швидкий біг людини, що несла її з дитячою легкістю, тінь дерев, стрибок у сідло балканського жеребця, що дико іржав і пирхав. Потім були скажені перегони й стукіт копит, що висікали іскри на кам’янистій дорозі до передгір’я.

Коли до неї повернулася здатність мислити, першим її відчуттям були скажена лють і сором. Вона була у відчаї. Правителі золотих королівств на півдні від Гімелії шанувалися всіма майже як боги, а вона ж була Деві Вендії! Нестримний гнів узяв верх над страхом. Вона несамовито крикнула і почала пручатися. Вона, Жазміна, перекинута через луку сідла горського вождя, немов звичайна дівка, куплена на торжищі! Конан тільки обійняв її міцніше, і Жазміна вперше в житті підкорилася силі. Його руки залізними обіймами охопили стан дівчини. Конан поглянув на неї й широко посміхнувся. В світлі зірок виблискували білі зуби. Вільно опущені поводи лежали на розметаній гриві жеребця, який мчав усіяною валунами дорогою, напружуючи в останньому зусиллі всі м’язи й сухожилля. Але Конан без зусиль, майже недбало, утримувався в сідлі, наче не вершник, а кентавр43 мчав гірською стежкою.

— Псюко! — вигукнула Жазміна, трясучись від гніву, сорому й безсилля. — Ти насмілюєшся… насмілюєшся! Заплатиш за це головою! Куди мене везеш?

— У село афгулів, — відповів той, озираючись через плече.

Вдалині, за пагорбами, які вони минули, на стінах фортеці мерехтіли вогники смолоскипів; він помітив також відблиск світла. Це свідчило про те, що відкрили велику браму. Конан голосно засміявся, сміх його звучав, як гірський потік.

— Губернатор вислав у погоню за нами верхівців, — сказав він з насмішкою. — О Кром, залучимо їх до маленької кінної прогулянки! Як ти гадаєш, Деві, поміняють вони сімох горян на кшатрійську князівну?

— Швидше вишлють армію, щоб повісити тебе разом із твоїм чортовим родом, — пообіцяла вона йому переконливо.

Він радісно засміявся й сильніше притиснув її до себе, всідаючись зручніше. Але Жазміна визнала це новою образою і відновила свою марну боротьбу, поки не дійшла висновку, що ці її спроби звільнитися тільки тішать його. Крім того, від метушні її ефірне шовкове убрання, що маяло на вітрі, мало жахливий вигляд. Вона вирішила, що краще буде зберігати гордовитий спокій, і поринула в гнівне мовчання.

Але гнів змінило здивування, коли вони досягли входу в ущелину Забар, зяючого, немов пролом у темній стіні скелі, що загородила їм дорогу, як величезний бруствер. Здавалося, якийсь велетенський ніж вирізував цей прохід у суцільній скелі. По. обидва боки піднеслися на сотні футів круті схили, ховаючи вихід у долину в непроглядній пітьмі. Навіть Конан не міг роздивитися в ній нічого, але, знаючи, що за ним погоня з фортеці, і пам’ятаючи дорогу, він не притримував коня. Величезний звір ще не виявляв ознак утоми. Немов блискавка, вони промчали дорогою по дну полонини, вибралися на схил і переправилися через найнижче місце гребеня, обіч якого кірочки зрадницького сланцю підстерігали необережний крок, а потім обсипалися на дорогу, що тяглася уздовж лівої стіни ущелини.

У густій темряві навіть Конан не міг помітити засідки, влаштованої забарськими горянами. Вони з Жазміною саме проїздили біля темного отвору однієї з бічних балок, коли в повітрі просвистів спис і вдарив у круп коня. Величезний жеребець спіткнувся, пронизливо заіржав і з усього маху впав на землю. Проте Конан, помітивши кинутий спис, відреагував зі швидкістю блискавки.

Він зіскочив з пораненого коня, тримаючи дівчину в обіймах, аби вона не вдарилася об сланець. Приземлився на ноги, як кіт, заштовхнув полонянку в розколину і обернувся, вихопивши кинджала.

Жазміна, збита з пантелику раптовістю подій, не розуміючи, що, власне” сталося, побачила щось темне, що з’явилося з мороку ночі, почула тупіт босих ніг на скелі і шерех тертя об тіло лахміття. Помітила блиск сталі, короткий обмін ударами, і в темноті пролунав жахливий хрускіт, коли Конан розтрощив супротивникові голову.


  43 Кентаври (центаври) — у давньогрецькій міфології химерні істоти, напівлюди-напівконі.

Попередня
-= 90 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!