Слава ЗСУ!

РОЗДІЛ 14

Поки Моделі конструював машину для повернення на Землю, Кармоді був полишений сам на себе. Його відразу ж почала гризти нудьга. Моделі міг працювати тільки на самоті, а Виграш, очевидно, знову впав у сплячку. Молоді інженери Орін та Бруксайд були тупуваті й нічим, крім своєї роботи, не цікавилися. Так що Кармоді ні з ким було й перемовитись. Тому й він намагався хоч якось заповнити дозвілля. Навідався на атомобудівельний завод і там покірно вислуховував пояснення червоновидого майстра:

— Раніше все робилося руками. Тепер механізовано, але технологія та сама. Спочатку беремо протон і додаємо до нього нейтрон, використовуючи патентований енергоз’єднувач містера Моделі. Потім стандартною мікрокосмічною центрифугою розкручуємо по місцях електрони. Далі вводимо всяке зілля: м’ю-мезони, позитрони і таке інше. І на цьому все.

— На атоми золота чи урану у вас великий попит? — запитав Кармоді.

— Недуже. Надто дорого. Ми переважно випускаємо атоми водню.

— А як щодо антиматерії?

— Особисто я ніколи не вбачав у ній якогось пожитку, — відповів майстер.  — Та містер Моделі працює із нею, розробляючи додаткові теми. Звичайно, антиматерію виробляють на іншому заводі.

— Звісна річ, — погодився Кармоді.

— В контакті з нормальними атомами та штука вибухає.

— Так, знаю. Затарювати, мабуть, клопітно.

— Ні, не дуже, — запевнив майстер.  — Ми пакуємо її в нейтральний картон.

Вони йшли далі поміж велетенських машин, а Кармоді думав, що б його ще сказати. Нарешті запитав:

— Протони й електрони ви самі виробляєте?

— Ні, з дріб’язком містер Моделі не мав охоти морочитись. Усе субатомне нам поставляють субпідрядники.

Кармоді засміявся, майстер підозріло зиркнув на нього. Вони й далі ходили, аж поки в Кармоді заболіли ноги. Він стомився, знудивсь і почав дратуватись. Тут слід чудуватися, переконував він себе. Бо ж він там, де виробляють атоми і де є окремі потужності для виробництва антиматерії! А є ще й гігантська машина для екстракції космічних променів з простору. Рафінує й затарює їх у контейнери. Крім того, термозонд для оздоровлення старих зірок, а якраз ліворуч…

Все марно. Прогулянка по заводу Моделі викликала в Кармоді таку ж нудьгу, як свого часу екскурсія на сталеливарний завод у Гарі, штат Індіана. І такий же приплив похмурої втоми, німого протесту він відчував після благоговійних годин ходіння тихими коридорами Дувру, Прадо, Британського музею. Він подумав, що чудесами можна дивувати лише тоді, коли їх небагато. Людина зберігає непохитну вірність самій собі та своїм інтересам. Людська вдача незмінна, навіть коли саму людину несподівано закинути на Тімбукту, або на Альфу Центавра. І, будучи безмежно відвертим із собою, Кармоді зрозумів, що він з більшою втіхою летів би з трампліна у Стоу або ж проводив яхту під мостом Пекельні Ворота, ніж споглядав найграндіозніші чудеса Всесвіту. Йому було соромно, але змінити свою вдачу він не міг.

— Мабуть, я не з породи Фаустів, — сказав він сам собі.  — Всі таємниці Всесвіту розкладені переді мною, як старі газети, а я мрію про погожий лютневий ранок у Вермонті і неторканий сніг.

На мить йому стало тоскно, а потім усе в ньому збунтувалося: «Зрештою, навіть Фаустові не доводилося мандрувати серед цього мотлоху, наче це виставка творів Давніх Майстрів. Якщо мені не зраджує пам’ять, йому довелося протерти не одну пару штанів у пошуках істини. Якби диявол дозволив до всього доступитися легко, то й Фауст, мабуть, облишив би пізнання й узявся за альпінізм або ще за щось».

Трошки подумавши, він сказав:

— Зрештою, що там аж такого в цих таємницях Всесвіту? Просто носяться з ними, як бозна з чим. Коли підступаєш до них, то бачиш, що там і дрібки нема того добра, на яке сподівався.

Від цих, може, й не зовсім правильних думок Кармоді стало ліпше. Проте нудьга не минала. А Моделі й далі не показувався на люди. Час минав нестерпно повільно, про його реальний плин судити було неможливо, але в Кармоді склалося враження, що час тягнувся і тягнувся, виливаючись у дні, тижні, може, й у цілий місяць. Деколи в душу закрадалося передчуття, що й Моделі нелегко виконати те, що він з такою легкістю обіцяв. Мабуть, простіше збудувати нову планету, ніж відшукати стару. Усвідомлюючи складність завдання й кількість несподіваних проблем, що поставали під час його розв’язання, Кармоді занепав духом.