Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Ха! — вигукнув він. — Я спіймав вас на гарячому, клянуся клутенами! Невже ви сподівалися, що зможете дати з ним драла?
Чоловічок метнувся до Виграша, та Кармоді підняв коробку над головою.
— Що ви собі дозволяєте? — запитав він.
— Дозволяю? Мені потрібен мій законний Виграш, чого ж тут іще! Я — Кармоді!
— Ні, — заперечив Кармоді, це я Кармоді.
Чоловічок застиг і з подивом утупився в нього.
— Ви видаєте себе за Кармоді?
— Не видаю себе, я і є Кармоді.
— Кармоді з планети 73С?
— Не знаю, що таке 73С, — сказав Кармоді. — Ми називаємо свою планету Землею.
Коротший Кармоді витріщив очі. Лють на його обличчі змінилася на сумнів.
— Земля? — перепитав він. — Ніколи не чув. Вона член Члзеріанської Ліги?
— Ні, наскільки мені відомо.
— Може, вона належить до Асоціації Незалежних Планетних Операторів? Чи до Скеготської Зоряної Співдружності? А може, до Об’єднаних Планетних Мешканців Галактики? Ні? А взагалі ваша планета — член будь-якої надзоряної організації?
— Гадаю, що ні.
— Так я і знав, — підбив підсумок коротший Кармоді. — Тільки погляньте на нього, йолопе! Подивіться, що за худобині ви віддали мій Виграш! Подивіться на ці тупі свинячі очиці, на тваринні щелепи, рогові нігті!
— Хвилиночку, — урвав Кармоді. — Ви не маєте права мене ображати!
— Тепер бачу, — озвався Чиновник. — Я й справді не додивився. Не міг же я сподіватися, що…
— Якого ж чорта! — гримнув чужий Кармоді. — Та будь-хто з першого погляду скаже, що ця істота не з 32 Класу Життєвих Форм. Ясно як день, що цей тип і близько не бачив 32 Класу. Він навіть не доріс до галактичного статусу! Ви безпросвітній бевзь, ви віддали мій Виграш нікчемній істоті, що приперлася хтозна-звідки!
РОЗДІЛ 4
— Земля! Земля! — міркував уголос коротенький чужий Кармоді. — Здасться, я пригадую таку назву. Недавно вийшла монографія про ізольовані світи та особливості їхнього розвитку. Земля згадується там як планета, населена маніакально суперплідними підвидами. Крайня стадія речоманії. Спроба замкнутого існування в безперервному процесі нагромадження власних відходів. Коротше, Земля — це хворе місце Всесвіту. Гадаю, її вилучили з Усегалактичного плану через хронічну Космічну Несумісність. Після оздоровлення її збираються перетворити на заповідник для нарцисів.
Усім присутнім стало ясно, що сталася трагічна помилка. Викликали Кур’єра і звинуватили його в недбальстві, кажучи, що він не бачить очевидного. Чиновник затято доводив свою невинність, посилаючись на поважні причини, на які ніхто не хотів зважати.
Присутній на з’ясуванні Тоталізаторний Комп’ютер, який, власне, все й наплутав, замість вибачень і виправдань визнав свою помилку і явно пишався нею.
— Мене, — сказав Комп’ютер, — виготовили з мінімальними допусками. Я був призначений виконувати складні й точні операції з допуском не більше однієї помилки на п’ять мільярдів дій.
— Отже? — спитав Чиновник.
— А висновок очевидний. Я запрограмований на помилку, і я виконав ту програму. Вам, джентльмени, слід пам’ятати, що помилка для машини — етична категорія. Так, тільки етична. Ідеальна машина — абсурд, а спроба створити ідеальну машину — блюзнірство. Усьому живому, навіть умовно живій машині властиво помилятися. Це один з небагатьох способів відрізнити живе від детермінізму неживої матерії. Такі складні машини, як я, є перехідною ланкою від живого до неживого. Якби ми не хибили ніколи, то були б недоречні, потворні та аморальні. Джентльмени, я стверджую, що помилки — це наш спосіб ушанування того, що досконаліше за нас, але ніколи не дозволяє собі проявляти ту досконалість. Отже, якби помилка не була запрограмована в нас божою волею, то ми помилялися б спонтанно, виказуючи ту дрібку свободи, якою ми, як і все живе, наділені теж.
Всі схилили голови, бо Тоталізаторний Комп’ютер говорив про святе. Кармоді-суперник змахнув сльозу і сказав:
— Не смію заперечувати, хоч і не погоджуюся. Право помилятися — головний принцип Космосу. Машина вчинила високоморально.
— Дякую, — скромно сказав Комп’ютер. — Радий прислужитися.
— Та всі інші, — вів далі чужий Кармоді, — просто дурня клеїли.
— Це наш непорушний привілей, — нагадав йому Кур’єр. — Недбалість при виконанні обов’язків — наш спосіб побожно помилятися. Спосіб скромний, та на зневагу все ж не заслуговує.
— Будьте ласкаві звільнити мене від своєї медоточивої побожності, — огризнувся галактичний Кармод, а відтак звернувся до земного Кармоді: — Ти ж чув нашу розмову і, мабуть, своїм примітивним розумом хоч трохи доглупав, про що тут ішлося?
