Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Ящики з вагонів винесли й почали збивати з них покришки. З першого ящика генерал де Вега вийняв вінчестери й став роздавати їх зграї зачучверених солдатиків. Потім відкрили інші ящики, і — хоч вірте, хоч не вірте — чорта з два там була хоч одна гвинтівка. У всіх тих ящиках були самі кирки та лопати.

І от — нехай вони тямляться, ті тропіки! — гордому Кленсі вкупі з нікчемними макаронниками, усім до одного, довелося взяти ті кирки та лопати, і — марш на роботу, на оту саму трикляту залізницю! Так от для чого їхали сюди макаронники, так от який папір підписав флібустьєр Кленсі, сам не знаючи, що він підписує! Потім уже я довідався, в чому справа. Як виявилось, для тієї дороги дуже важко було вербувати робочу силу. Місцеві жителі занадто розумні й ліниві, щоб працювати. Та й навіщо їм працювати? Тільки простягни руку — і маєш найкращі й найдорожчі фрукти на світі; а простягнеш другу — й можеш спати цілими днями, й не треба дослухатись до семигодинного гудка, й не почуєш на сходах, як до тебе йдуть правити гроші за квартиру. Отже, їм довелось регулярно посилати пароплави до Сполучених Штатів і заманювати до себе робочу силу. Здебільшого привезені грабарі вмирали за три-чотири місяці — від гнилої застояної води та шалених тропічних краєвидів. Тим-то, наймаючи робітників, їх примушували підписувати контракт па один рік і ставили навколо бідолах озброєну сторожу, щоб вони не здумали накивати п’ятами.

Отак одурили мене тропіки, а все через те, що в нашому роду всі люблять ходити кривими стежками та вишукувати собі всякі напасті.

Мені дали кирку, і я взяв її з наміром тут же підняти повстання, але поблизу були вартові, й вони дуже необережно поводилися з своїми вінчестерами, і я прийшов до висновку, що найголовніше у флібустьєрстві — обачність. В нашій партії було коло сотні робітників, і нам наказали рушати до місця роботи. Я вийшов із лав і підійшов до генерала де Вега, що курив сигару й з великою втіхою поглядав на нашу партію. Він подивився на мене з чемною диявольською усмішкою.

— У Гватемалі, — каже він, — багато роботи для сильних, здорових людей. Еге ж. Тридцять доларів на місяць. Хороша платня. Авжеж. Ви — сильний, сміливий чоловік. Тепер ми скоро дотягнемо дорогу до столиці. Вас кличуть до роботи. Adiós,Прощай (іспан.). сильний чоловіче!

— Мусью, — кажу я, не поспішаючи, — скажіть мені, бідному ірландцеві, одне: коли я вперше ступив на ваш пліснявий корабель і виливав свої вільні революційні почуття над вашим кислим вином, чи думали ви, що поборник свободи погодиться колупати землю киркою на вашій паршивій залізниці? І коли ви відповідали мені патріотичними вигуками, підносячи зоряний стяг свободи, чи замишляли ви вже тоді принизити мене до рівня оцих каторжан-макаронників, що корчують пні у вашій паскудній рабській країні?

Генерал випнув свою округлість і зареготав. Реготав він дуже довго й гучно, а я, Кленсі, стояв і чекав.

— Кумедний ви чоловік, — сказав він нарешті. — Ви доведете мене, що я лусну від сміху. Я вам казав, як важко знайти сильних, сміливих людей для роботи в нашій країні. Революція? Хіба я говорив про р-революцію? Жодного слова. Я казав: сильні, здорові люди потрібні Гватемалі. От. Я не винен, що ви помилились. Ви заглянули тільки в один ящик, де були гвинтівки для вартових. Ви думали, всі ящики з гвинтівками? Ні, це не так.

Гватемала ні з ким не воює. Але робота? Робота є. І не погана. Тридцять доларів на місяць. Беріть же кирку, сеньйоре, і йдіть копати землю ради свободи й процвітання Гватемали. До роботи! Вартові чекають на вас.

— Ти жирний коричневий пудель, — сказав я спокійно, хоч душа в мене кипіла від обурення та досади. — Це тобі так не минеться, побачиш! Підожди тільки, поки Джеймс Кленсі придумає належну відсіч.

Начальник партії наказує братись до роботи. Я плентаю разом з макаронниками й чую, як шановний патріот і дурисвіт регочеться нам услід.

Гірко думати, що вісім тижнів я будував залізницю для тієї паскудної країни. Я флібустьєрив по дванадцять годин на день важкою киркою та лопатою, вирубуючи к дідьку розкішні краєвиди, що розрослись у нас на дорозі. Ми працювали на болотах, де був такий дух, наче поблизу десь лопнула газова труба; ми топтали ногами найкращі й найдорожчі оранжерейні квіти та овочі. Все навколо було таке тропічне, що здивувався б який хочете географ. Всі дерева там — хмарочоси; кущі — з самих голок та шпильок; навколо стрибають мавпи, крокодили, червонохвості дрозди, а ти стоїш по коліна в гнилій воді й корчуєш коріння заради визволення Гватемали. Вечорами ми розпалювали багаття, щоб утихомирити москітів, і коптились над вогнем, а навколо походжали вартові. Робітників на залізниці було двісті душ — здебільшого макаронники, негри, іспанці та шведи. Було троє або четверо ірландців.

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!