Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Королі і капуста

— Біллі, — сказав він силуваним, здушеним голосом. — У мене є трохи грошей на Заході, я вклав їх у невеличке діло, яке веде мій брат. Цим я й жив, коли вивчав живопис. Я заберу у брата свій пай і поверну тобі все, що ти витратив на цей задум.

— Як! — вигукнув Кйоу, підхопившись із крісла. — Тобі не заплатили за картину?

— Заплатили, заплатили, — сказав Уайт. — Але річ у тому, що картини вже не існує, отже, немає й грошей. Коли тобі цікаво, послухай, це повчальна історія. Ми з президентом стояли й дивились на картину. Прийшов його секретар і вручив мені чек на десять тисяч доларів, виписаний на нью-йоркський банк. Як тільки чек опинився в мене в руках, я просто збожеволів. Я розірвав його на дрібні шматочки й кинув на підлогу. Поблизу маляр фарбував колони патіо, біля нього стояло відро з фарбою. Я схопив щітку й вимазав піввідра синьої фарби, поки знищив той десятитисячний кошмар. Потім уклонився й вийшов. Президент стояв мовчки, навіть не поворухнувся. Може, вперше переживав таку несподіванку. Я знаю, що скривдив тебе, Біллі, але я не міг інакше.

У місті було неспокійно. На вулиці чувся змішаний гомін, що все наростав. Його пронизували різкі вигуки, в яких угадувалися слова: «Bajo el traidorІ Muerte el traidor!»Геть зрадника! Смерть зраднику! (іспан.)

— Чуєш? — болісно промовив Уайт. — Я трохи розумію по-іспанськи. Вони кричать: «Геть зрадника!»

Я чув таке й попереду. Я відчував, що вони мають па увазі мене. Я зрадив мистецтво. Я не міг не знищити картину.

— Геть дурня! Геть йолопа! Такі б вигуки були більше до речі, — відказав Кйоу, палаючи обуренням. — Ти розірвав десять тисяч доларів, мов стару ганчірку, тільки через те, що вимазав па п’ять доларів фарби не так, як тобі хотілось. Сумліппя замучило! Коли мені ще раз доведеться брати компаньйона для якої-небудь комбінації, я поведу його до нотаріуса й примушу скласти присягу, що він ніколи не чув слова «ідеал».

Ошалілий Кйоу вискочив із кімнати. Уайт не звернув ніякої уваги на його обурення. Що таке презирство Біллі Кйоу в порівнянні з тією зневагою до самого себе, якої він тільки що позбувся!

Заворушення в Кораліо ширилось. Спалах був неминучий. Приводом для демонстрації незадоволення стала поява в місті червоновидого товстуна англійця, що його вважали за агента британського уряду. Він нібито прибув для того, щоб укласти з президентом договір, який мав віддати Анчурію на поталу іноземній державі. Казали, що президент падав англійцям багатющі концесії, що увесь державний борг передається англійцям і що па забезпечення боргу до пих мають відійти митні контори. Довготерпеливий народ вирішив нарешті заявити свій протест.

Того вечора в Кораліо та в інших містах народний гнів знайшов для себе вихід. Галасливі юрби, безладні, але грізні, загатили вулиці. Вони скинули велику бронзову статую президента, яка стояла серед майдану, й розбили її на друзки. Позривали з громадських будівель дощечки з написами, що прославляли «Великого визволителя». Знищили його портрети в урядових установах. Чернь атакувала навіть президентський палац, але її відтіснили війська, які залишились вірні урядові. Цілу ніч панував терор.

Велич Досади виявилась у тому, що до полудня другого дня порядок у місті був відновлений, і сам він знову став повновладним диктатором. Він випустив відозви, в яких заперечувались чутки про переговори з Англією. Сер Стаффорд Воан, червоновидий англієць, теж заявив у пресі та в офіційних афішах, що його перебування в Кораліо не має міжнародного значення. Він — звичайний турист, без обману, і (за його твердженням) навіть не розмовляв з президентом, та й ні разу його не бачив.

Поки відбувалися заворушення, Уайт готувався до від’їзду. Пароплав мав відплисти за два або три дні. Близько полудня непосидющий Кйоу взяв фотографічний апарат, щоб як-небудь розвіяти свою нудьгу. Місто тепер було таке спокійне, наче мир ніколи не покидав його червоних черепичних покрівель.

Перед вечором Кйоу повернувся до готелю з якимсь особливим виразом на обличчі і зразу ж зачинився в невеличкій комірці, де звичайно проявляв свої знімки.

Згодом він вийшов на балкон, де сидів Уайт. Па обличчі Кйоу грала ясна, хижа, зловтішна усмішка.

— Знаєш, що це таке? — запитав він, показуючи наклеєну на картон фотографію розміром 4 на 5.

— Знімок: «Сеньйорита сидить на сонечку», — ліниво відгукнувся Уайт. — Алітерація — випадкова.

— Не вгадав, — сказав Кйоу, і очі в нього засяяли. — Це не знімок, а постріл. Це коробка динаміту! Золота копальня! Це — підписаний президентом чек на двадцять тисяч доларів — так, сер! — цього разу двадцять тисяч, і не треба псувати картини! І ніяка мистецька етика не стане на перешкоді. Мистецтво! Ех ти, мазій із смердючими тюбиками! Я тебе просто знищив своїм кодаком! Глянь сюди!

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!