Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Оратор обернувся до карети президента і сміливо поглянув на Лосаду. Його рука все ще була піднята вгору, неначе підпираючи останні слова. Приголомшений президент слухав цю незвичайну привітальну промову. Він відхилився назад, тремтячи від гніву та здивування, вп’явшись темними руками в подушки карети.

Потім він простяг руку до оратора, наполовину підвівшись, і різко крикнув якусь команду капітанові Крусові, начальнику «Летючої сотні». Але той нерухомо сидів на коні, схрестивши руки на грудях, мовби й не чув нічого. Лосада знову відкинувся на подушки карети; його темне обличчя помітно зблідло.

— Але хто сказав, що Оліварра мертвий? — раптом вигукнув оратор, і старечий голос його зазвучав, як бойова сурма. — Тіло його — в могилі, але свій дух він заповів народові, що його він так любив. І не тільки дух, а й свої знання, свою доблесть, свою доброту, і більше — свою молодість, свій образ... Громадяни Анчурії! Хіба ви забули Рамона, сина Оліварри?

Кронін та Вінченті, які пильно стежили за Діккі, раптом побачили, що він скидає капелюх, зриває з голови копицю рудого волосся, стрибає на сходи й стає поруч генерала Пілара. Військовий міністр поклав йому руку на плечі. Всі, хто знав президента Оліварру, знову побачили ту саму левину поставу, те саме одверте, сміливе обличчя, те саме високе чоло з характерною лінією чорного, густого, кучерявого волосся.

Генерал Пілар був досвідчений оратор. Він скористався хвилиною мертвої тиші, яка буває перед грозою.

— Громадяни Анчурії! — загримів він, підіймаючи високо над головою ключі від палацу. — Я прибув сюди, щоб віддати ці ключі — ключі ваших домівок і свободи — вашому обраному президентові. Кому ж віддати їх? Убивці Енріко Оліварри чи його синові?

— Оліварра! Оліварра! — закричала й завила юрба. Всі викрикували це магічне ім’я — чоловіки, жінки, діти й папуги.

Ентузіазм охопив не тільки простий народ. Полковник Рокас піднявся по сходах і театрально поклав свою шпагу до ніг молодого Рамона Оліварри. Чотири міністри обняли його один за одним. Капітан Крус подав команду — і два десятки гвардійців з «Летючої сотні» спішились і утворили кордон навколо сходів палацу.

Але Рамон Оліварра схопився за можливість виявити свій природжений політичний геній. Він подав знак солдатам розступитись і спустився сходами на вулицю. Там, унизу, не втрачаючи ні гідності, ні своєї поважної елегантності, — так одмінився він, скинувши руду кучму, — Оліварра почав брататися з пролетаріатом. Обнімав усіх підряд — босих, брудних, індіанців, карібів, дітей, жебраків, старих, молодих, солдатів, грішних і праведних, не обминаючи нікого.

Поки на кону розігрувалася ця дія драми, робітники сцени теж виконували покладені на них обов’язки. Два драгуни капітана Круса схопили за вуздечки коней, запряжених у карету Лосади; інші оточили карету щільним колом і поскакали геть із диктатором та обома непопулярними міністрами. Очевидно, їм заздалегідь приготували місце. У Кораліо немало добре заґратованих кам’яних приміщень.

— Червоне виграє, — сказав містер Вінченті, спокійно закурюючи іще одну сигару.

Капітан Кронін кілька хвилин уважно придивлявся до того, що відбувалося внизу, біля сходів палацу.

— Славний хлопець! — раптом вигукнув він, мовби з полегкістю. — А я все думав: невже він забуде свою любку?

Молодий Оліварра знов піднявся по сходах і сказав кілька слів генералові. Шановний ветеран спустився вниз і підійшов до Паси, що стояла, здивована вкрай, на тому самому місці, де Діккі покинув її. Знявши капелюх з пером, сяючи медалями та орденами, генерал заговорив до неї, подав руку й повів маленьку святу вгору кам’яними сходами Casa Morena. І тоді Рамон Оліварра ступив кілька кроків їй назустріч і принародно взяв її за обидві руки.

І коли знову скрізь навколо залунали вигуки, капітан Кронін та містер Вінченті обернулись і пішли до берега, де їх чекала гічка.

— Завтра буде в Анчурії новий «presidente proclamada»Президент, якого висував безпосередньо народ (іспан.)., — задумливо сказав містер Вінченті. — Звичайно, вони не такі надійні, як ті, що їх обирають. Але цей молодець начебто з доброго матеріалу. Він сам задумав і провів усю цю кампанію. Удова Оліварри, як ви знаєте, була багатенька. Коли її чоловіка вбили, вона виїхала в Штати й дала своєму синові освіту в Ієльському університеті.

Компанія «Везувій» розшукала його й підтримала в цій невеличкій грі.

— Як це чудово, — напівжартома сказав Кронін, — мати можливість у наші дні скидати уряди й ставити нові за власним уподобанням!

— О, це чистісінький бізнес, — відгукнувся Вінченті, спинившись і пропонуючи недокурок сигари мавпі, що гойдалась на гіллі апельсинового дерева. — І па цьому стоїть тепер цілий світ. Треба було як-небудь спекатись отого зайвого реала за банани. Ми обрали найкоротший шлях.

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!