Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Ого – трусонула волоссям чародійка. – Видно подешевшала ґречність у Відьмацькому Гнізді. Цирі перша привітала мене, привела до замку. Повинна мене супроводжувати..

Вона тут на вишколі, Мерігольд – скривився Ламберт в пародії на усмішці. Він завжди її так називав: «Мерігольд», без титулу, без імені. Трісс ненавиділа його. – Вона учень, не мажордом. Привітання гостей, навіть таких милих, як ти, не належить до її обов’язків. Пішли, Цирі.


Трісс злегка ворухнула плечима, вдаючи, що не бачить заклопотаних поглядів Геральта і Ескеля. Промовчала. Не хотіла ставити їх у ще більш незручне положення. А особливо не хотіла, щоб вони зрозуміли, як її сильно цікавить і зачаровує ця дитина.

Відведу твого коня – запропонував їй Геральт, беручись за поводдя. Трісс тихцем підсунула руку і долоні їх зустрілися. Очі теж.


Піду з тобою – повільно сказала. – Маю в яках кілька дрібничок, які будуть мені потрібні.

Ти недавно прикро вразила мене – буркнув він коли вони зайшли до стайні.

Я на власні очі бачив твій шикарний надгробок. Обеліск присвячений твоїй героїчній смерті в битві при Соддені. Тільки недавно до мене дійшли звістки, що це була помилка. Не можу зрозуміти, як було можна тебе з кимось сплутати.

Це довга історія – відповіла. – Розкажу, коли буде можливість. А прикрі враження прошу вибачити.

Не маю чого вибачати. Останнім часом маю мало приводів для радості, а тоді, коли дізнався, що ти жива, важко порівняти з якимсь іншим. Хіба тільки з тим моментом, коли побачив тебе сам.


Трісс відчула, як в ній щось запекло. Страх перед зустрічею з біловолосим відьмаком усю дорогу боровся у ній з надією на зустріч. А потім побачила його втомлене, постаріле обличчя, ті всевидячі хворі очі, слова, холодні і зважені, ненатуральний спокій, але все таки жевріючі почуття…


Вона кинулась йому на шию, відразу, без сумнівів. Схопила його долоню, рвучко поклала собі на шию, під волосся. Мурашки пробігли її плечима, прошита таким захватом, що вона мало не скрикнула. Щоб заспокоїтись і стримати крик, знайшла вустами його вуста, припала до них. Тремтіла, сильно притискаючись до нього, створюючи і посилюючи в собі захват, забуваючись дедалі більше.

Геральт не забувся.


Трісс. Будь ласка.

Ох, Геральте… Так довго…

Трісс – він делікатно відсторонився – Ми не самі… Вони йдуть.


Вона подивилась на вхід. Тіні відьмаків, що підходили, з’явились тільки через мить, а їх кроки вона почула ще пізніше. Хоч її слух, який вона, до речі, вважала чутливим, з Відьмаковим конкурувати не могла.

Трісс, дитинко!

Веземір!


Так, Веземір був справді старим. Хто зна, чи не старшим ніж Каер Морхен. Але він йшов до неї швидким і енергійним кроком, його рукостискання було міцним, а долоня сильною.

Я щасливий, що знову бачимось, дитинко.

Поцілуй мене. Ні, не в руку, мала чарівнице. У руку будеш мене цілувати коли лежатиму на смертному одрі. Що певно скоро настане. Ох, Трісс добре, що приїхала… Хто мені вилікує, якщо не ти?

Вилікувати, тебе? Від чого? Хіба що від щенячих жестів! Забери руки з мого заду, старий, бо підпалю твою сиву бороду!

Вибач. Буду пам’ятати, що вже виросла, що вже не можу брати тебе на коліна і погладити. Щодо мого здоров’я... Ох, Трісс, старість не радість. Ламає у кістках, так, що вити хочеться. Допоможеш старому, дитинко?

Допоможу – чародійка звільнилась з медвежих біймів, подивилась на супроводжуючого Веземіра відьмака. Той був молодий, здавався ровесником Ламберта. Носив коротку чорну бороду, яка, однак, не приховувала віспинок. Це було досить незвично, бо для відьмаків була властива висока опірність до хвороб.

Трісс Мерігольд, Коен – познайомив їх Геральт. – Коен ночує з нами першу зиму. Походить з Півночі, з Повіссу.


Молодий відьмак вклонився. Мав незвично ясні, з жовто-зеленою райдужною оболонкою, очі, а порізані червоними ниточками зіниці вказували на тяжкий, клопіткий перебіг мутації очей.


Ходім, дитинко – сказав Веземір, беручи її під руку. – Стайня не місце для привітання гості. Але ми не могли дочекатися.


На подвір’я, на захищеній від вітру ділянці стіни, Цирі тренувалась під керівництвом Ламберта. Спритно балансуючи на підвішеній на ланцюгах балці, атакувала мечем шкіряний мішок, оплетений ременями так, щоб імітувати тулуб людини. Трісс затрималась.


Погано! – верещав Ламберт. – Занадто близько підходиш! І не дій наосліп! Кажу, самим кінцем меча, на сонну артерію! Де у гуманоїда сонна артерія? На тім’ї? Що з тобою робиться? Зберися, князівно!


Ха, подумала Трісс. Адже це справді не легенда. Це вона. Добре, що здогадалась. Вирішила атакувати не зволікаючи, не даючи відьмакові втекти.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар