Слава ЗСУ!

Чародійка ані підтвердила, ані заперечила. Мовчала, дивлячись на Жовтеця допитливо і проникливо. Поет опустив погляд, невпевнено кашлянув. Не любив таких поглядів.

Жовтець ділив показних жінок, в їх числі і чародійок, на дуже приємних, приємних, неприємних і дуже неприємних. Дуже приємні на пропозицію піти до ліжка реагували радісною згодою, приємні веселим сміхом. Неприємні реагували у спосіб важкий до визначення. До дуже неприємних трубадур зачисляв тих, щодо яких сама думка щодо висловлення пропозиції викликала холодний дріж на плечах і тремтіння колін.

Філіппа Ельхарт, хоч і дуже приваблива, була виразно дуже неприємною.

Крім того Філіппа Ельхарт була важливою персоною у раді чародіїв і була довіреною магічкою короля Візіміра. Вона була дуже здібною магічкою. Поголоска говорила, що була однією з не багатьох, хто володів мистецтво поліморфії.

Виглядала на тридцять років. Насправді мала не менше трьохсот.

Дійкстра, склавши пухкі руки на череві, крутив млинка велкими пальцями. Філіппа далі мовчала. Орі Рейвен кашляв, шморгаючи носом і крутився, безперервно поправляючи свою велику тогу. Тога нагадувала професорську, але не виглядала отриманою від сенату. Виглядала як знайдена на смітнику.

Твій відьмак – буркнув раптом шпигун – однак недооцінив пана Ріенс. Розклав засідку, але виявивши повний брак здорового глузду вирішив, що Ріенс потрапить до нього особисто. Ріенс, згідно з планом Відьмака, мав відчувати себе у безпеці. Ріенс ніяк не міг виявити засідки, ніяк не міг вчути чатуючих на нього підлеглих пана Дійкстри. Бо за наказом Відьмака пан Жовтець не повідомив пану Дійкстрі про заплановану пастку. А згідно отриманих наказів пан Жовтець був зобов’язаний так зробити. У цій справі пан Жовтець мав виразні, однозначні накази, якими вирішив за доцільне злегковажити.

Я не твій підлеглий – зазначив поет. – І не мушу слідувати твоїм доручень і наказів. Я іноді тобі допомагаю, але роблю це з власної волі, з патріотичного обов’язку, щоб не бути бездільним щодо змін, що надходять…

Ти шпигуєш для всіх, хто тобі платить - холодно обірвав Дійкстра. – Доносиш всім, хто має на тебе гачки. А я маю на тебе пару незлецьких гачків, Жовтецю. Так що не понтуйся.

Я не злякаюсь шантажу!

Закладемося?

Панове – Філіппа Ельхарт підняла долоню. – Більше поваги, якщо можу просити. Не віддаляймося від теми.

Слушно – шпигун зручніше розсівся у кріслі. – Послухай, поете. Що сталось, того вже не зміниш. Ріенс був попереджений і знову не попадеться. Але не можна дупустити щоб щось подібне сталось у майбутньому. Тому я хочу побачитись з відьмаком. Приведи його до мене. Припини крутитись по місту і намагатись відриватись від моїх агентів. Їдь просто до Геральта і приведи його сюди, на Кафедру. Я мушу з ним поговорити. Особисто і без свідків. Без галасу і розголосу, який би був, якщо б я заарештував Відьмака. Приведи його до мене. Це все, чого я наразі від тебе вимагаю.

Геральт виїхав – спокійно збрехав бард. Дійкстра повів оком на чародійку. Жовтець напружився в очікуванні зондую чого мозок імпульсу, але нічого не відчув. Філіппа дивилась на нього, мружачи очі, але нічого не вказувало, щоб вона чарами пробувала визначити правдивість.

Почекаю на його повернення – зітхнув Дійкстра, вдаючи, що вірить. – Справа, яку я до нього маю, є важлива, зроблю зміни у моєму розкладі зустрічей і зачекаю на Відьмака. Коли вернеться, приведи його. Чим швидше це настане, тим краще. Для багатьох людей буде ліпше.

Може бути проблема – скривився Жовтець – з переконанням Геральта, щоб захотів сюди прийти. Він, уяви собі, має несказанну огиду на шпигунів. Хоч і розуміє, що це робота така сама, як і будь-яка інша, бридиться тими, які її виконують. Патріотичні почуття, зазвичай говорить, це одне, але шпигунством зазвичай займаються виключно кінчені люди та останні…

Досить, досить – Дійктсра недбало махнув рукою. – Без балаканини, прошу, балаканина мене нудить. По простому.

Теж так вважаю – пирхнув трубадур. – Але відьмак це простодушний, прямолінійний, щирий, де йому там до нас, освітчених. Він просто гидує шпигунами і ні в якому разі захоче з тобою розмовляти, а про те, щоб захотів допомагати таємним службам, і мови бути не може. А гачка на нього ти не маєш.

Помиляєшся – сказав шпиг. Маю. І то не один. Але поки що мені вистачає тієї сутички на баржі під Грабовою Бухтою. Знаєш, ким були ті, які влізли на палубу? Це не були люди Ріенса.

Нічого нового для мене – відповів спокійно поет. – Я впевнений, що це були декілька ханиг, яких не бракує у темерській Варті. Ріенс випитував про Відьмака, напевно за вістки про нього обіцяв добрі гроші. Було ясно, що відьмак йому дуже потрібен. Кілька хитрунів спробували схопити Геральта, запхати його до якоїсь ями, а потім продати Ріенсові, диктуючи ціну, виторгувавши якомога більше. Бо за одну інформацію дістали б мало, або взагалі нічого.