Слава ЗСУ!

На Кафедрі Труверства вислухав лекцію про класичну поезію. Далі солодко поспав на семінарі про сучасну поезію. Його розбудили знайомі бакалаври, з якими пішов до Кафедри Філософії, щоб взяти участь у тривалому бурхливому диспуті на тему «Буття і походження життя». Ще до того, як стемніло, половина диспутантів була у дим п’яна, а решта вишикувалась для кулачної бійки, перекрикуючи один одного і роблячи важкий до опису гармидер. Це все було на руку поетові.

Він непомітно проліз на горище, виліз через квартирку, спустився ринвою на дах бібліотеки, перестрибнув, мало не зламавши ніг, на дах прозекторської. Звідти дістався до городу, що прилягав до муру. Серед густих кущів аґрусу знайшов діру, яку сам розширив ще як був студентом. За дірою вже було містечко Оксенфурту.

Занурився у натовп, потім швидко рущив бічними завулками, петляючи як заєць, якого переслідують пси. Коли дістався до возовні, чекав, захований у сіні, добрих пів години. Не зауваживши нічого підозрілого, виліз драбиною на стрих, перестрибнув на дах дому знайомого пивовара, Вольфганга Амадеуса Козиборода. Чіпляючись за замшілу черепицю, врешті добрався до віконця потрібної мансарди. У кімнатці за вікном горіла маленька лампадка. Невпевнено стоячи на ринві, Жовтець постукав у свинцеву рамку. Вікно було закрите, відкрившись від легкого натиску.

Геральте! Гей, Геральте!

Жовтцю? Зачекай… Не заходь, прошу…

Як це, не заходь? Що це значить, не заходь? – поет розкрив вікно. – Ти не сам, чи що? Чи може ти там дрочиш?

Не дочекавшись відповіді і не чекаючи на неї, виліз на відвіконник, скидаючи яблука і цибулю, що стояли там.

Геральте… - ахнув і одразу замовк. А потім вилаявся упівголос, дивлячись на світлозеление вбрання медички, яке лежало на підлозі. Вікрив рота від здивування і вилаявся ще раз. Він міг сподіватись на все. Але не цього.

Шані – покрутив головою. – А нехай мене…

Без коментарів, дуже прошу – відьмак всівся на ліжку. А Шані закрилась, підтягнувши простирадло аж на задертого носа.

Ну, заходь – Геральт потягнувся за штаньми. – Якщо влазиш у вікно, то це мусить бути важлива справа. Бо якщо це не важлива справа, то ти зараз вилетиш через це вікно.

Жовтцю, злізай з підвіконня, скинеш рушту цибулі. – Всівся, присунувши собі ногою стілець. Відьмак підняв з підлоги свій і Шані одяг. Міну мав знічену. Одягався мовчки. Медичка, ховаючись за його плечима, боролась з сорочкою. Поет безсоромно розглядав її, подумки шукаючи порівнянь і рим до золотавого у світлі каганця кольору її шкіри і форми маленьких персів.

В чому справа Жовтцю? – відьмак защепив защіпки черевиків. – Кажи.

Збирайся – сухо відповів. – Ти мусиш швидко виїхати.

Як швидко?

Як найшвидше.

Шані… - Геральт кашлянув. – Шані розповіла мені про шпиків, які тебе вистежували. Ти їх загубив, як я розумію?

Ти нічого не розумієш.

Ріенс?

Гірше.

У такому разі справді не розумію… Зараз. Реданці? Третогор? Дійкстра?

Здогадався.

Це ще не причина…

Це вже причина – обірвав Жовтець. – Їм вже не йдеться про Ріенс, Геральте. Їм йдеться про дівчинку і про Єнніфер. Дійкстра хоче знати, де вони. Змушують мене, щоб я це в тебе випитав. Тепер розумієш?

Тепер так. Виїжджаю зараз. Треба буде через вікно?

Однозначно. Шані? Даси собі раду?

Медичка поправила на собі одяг.

Це не перше вікно у моєму житті.

Я був впевнений у цьому – поет уважно подивився на неї, сподіваючись побачити гідні рими і метафори рум’янець. Помилився. Веселість у карих очах і нагла усмішка були всім, що побачив.

На підвіконня безшелесно опустилась велика сіра сова. Шані тихо крикнула. Геральт потягнувся по меча.

Не дуркуй, Філіппа – сказав Жовтець.

Сова зникла, у тому місці з’явилась Філіппа Ельхарт, яка незграбно присіла. Чародійка спритно зістрибнула у кімнату, пригладжуючи волосся і вбрання.

Добрий вечір – холодно сказала. – Відрекомендуй мене, Жовтцю.

Геральт з Рівії. Шані з Медичного. А ця сова, яка так спритно летіла моїм слідом, це взагалі не сова. Це Філіппа Ельхарт з ради Чародіїв, зараз на службі короля Візіміра, окраса двору у Третогорі. Шкода, що ми маємо тут тільки одне крісло.

Цілком вистачить – чародійка всілась на звільненому трубадуром кріслі, поводила по присутніх поглядом з паволокою, трохи довше затримавши погляд на Шані. Медичка, на здивування Жовтця, раптом зарум’янилась.

Загалом, те, з чим я прибула, стосується виключно Геральта з Рівії – почала Філіппа після короткої паузи.

Однак, я усвідомлюю, що попросити звідси кого-небудь, було б нетактовно, і тому…