Слава ЗСУ!

Що я чую? – Артауд Терраннова завмер з кухлем у лівій, а з карафкою у правій. – Чи я добре зрозумів? Маємо бути бездіяльними? Маємо дозволити…

Ми вже дозволили – обірвав Вільгефортц. – Ніхто нас не питав про дозвіл. І ніхто не запитає. Повторюю, слід вдати, що ми ні про що незнаємо. Це єдина розумна поведінка.

Те, що вони вигадали, загрожує війною, і то дуже великою.

Те, що вигадали, є нам відоме дякуючи малозрозумілій і непевній інформації, яка походить із загадкового, дуже непевного джерела. Непевного до такої міри, що слово «дезінформація» якраз підходить до назви. А якщо навіть це правда, то їх задуми є ще у фазі плану і довго у тій фазі залишиться. А якщо вийде поза ту фазу… Що ж, тоді залагодимо ситуацію.

Хочеш сказати – скривився Терранова – що затанцюємо так, як нам заграють?

Так, Артауде – Вільгефортц подивився на нього, а його очі зблиснули. – Затанцюєш так, як тобі заграють. Або вийдеш з зали. Бо подіум для оркестру є зависоким, щоб міг туди вийти і казати музикантам грати по інших нотах. Усвідом собі це нарешті. Якщо думаєш, що можливе інше рішення, помиляєшся. Плутаєш небо з зорями віддзеркаленими вночі на поверхні ставу.

Капітула зробить те, що він накаже, приховуючи наказ під прикриттям ради, подумала Тіссая де Вріс. Ми всі тільки пішаки на його шахівниці. Пішов вгору, виріс, затьмарив нас усіх своїм блиском, підпорядкував собі. Ми пішаки й ого грі. У грі, в якій ми не знаємо правил.

Ліва манжета знову лягла не так, як права. Чародійка старанно її поправила.

Плани королів вже у фазі реалізації – сказала повільно. – У Каедвені і в Аердині розпочато наступ проти Scoia'tael. Льється кров ельфіської молоді. Доходить до переслідувань і погромів нелюдей. Йде мова про атаку на вільних ельфів з Dol Blathanna та Синіх гір. Це масове вбивство. Чи ми маємо переказати Гедимдейтові і Енід Фіндабайр, що ти радиш бездіяльне споглядання? Вдавання, що нічого не бачимо?

Вільгефортц повернув голову до неї. Тепер зміниш тактику, подумала Тіссая. Ти гравець, розпізнаєш на слух, які кості котяться столом. Зміниш тактику. Удариш в інший напрямок.

Вільгефортц не зводив з неї очей.

- Маєш рацію – коротко сказав. – Маєш рацію, Тіссая. Війна з Нільфгаардом це одне, але на різанину нелюдів не можна дивитись бездіяльно. Пропоную скликати з’їзд, загальний з’їзд, всіх, до Майстрів третього ступеню включно, а значить також і тих які після Соддена засідають у королівських радах. На з’їзді врозумимо їх і накажемо вгамувати королів.

- Я підтримую цей проект – промовив Тер ранова. – Скличемо з’їзд, нагадаймо їм, кому в першу чергу повинні бути лояльними. Зважте, що королям дораджують навіть деякі члени нашої Ради. Королям прислуговують Кардуін, Філіппа Ейльхарт, Феркарт, Радкліф, Єнніфер…

На звук цього останнього імені Вільгефортц здригнувся. Внутрішньо, зрозуміло. Але Тіссая де Вріс була Гроссмейтером. Тіссая вчула думку, імпульс, що перескочив від верстату і магічного апарату до двох книг, що лежали на столі. Обидві книги були невидимі, заховані магією. Чародійка сконцентрувалась, пробила загорожу.

Aen Ithlinnespeath, пророцтво Ithlinne Aegli aep Aevenien, ельфійської віщунки. Пророцтва кінця цивілізації, пророцтво смерті, знищення і повернення варварства, що мали прийти разом з масами льоду, який сунув від меж вічної мерзлоти. А друга книга… Дуже стара… Понищена… Aen Hen Ichaer… Старша кров… Кров Ельфів?

- Тіссая? Що ти на це?

- Підтримую – чародійка поправила перстень, який обернувся на пальці неправильною стороною. – Підтримую проект Вільфгефортца. Скличемо з’їзд. Найшвидше, як тільки можна.

Метал, камінь, кристал, подумала. Шукаєш Єнніфер? Чому? І що Єнніфер має спільного з пророцтвом Ітліни? І зі Старшою Кров’ю Ельфів? Що ти замислив, Вільгефортц?

Перепрошую, телепатично повідомила Лідія Ван Бредевоорт, безшелесно заходячи. Чародій встав.

Вибачте – сказав – але це терміново. Я чекав на цей лист від учора. Це забере тільки хвилину.

Артауд позіхнув, стримав відрижку, сягнув по карафку. Тіссая подивилась на Лідію. Лідія усміхнулась. Очима. Не могла інакше.

Нижня половина обличчя Лідії Ван Бредевоорт була ілюзією.

Чотирма роками раніше, за дорученням Вільфгефортца, її мейстра, Лідія взяла участь у дослідженнях над властивостями артефакту, який знайшли серед розкопок старожитнього некрополю. Артефакт виявився захищений потужним закляттям. Активізувався тільки раз. З п’яти чародіїв-учасників експерименту, троє загинули на місці. Четвертий втратив очі, обидві руки і збожеволів. Лідія звивалась з опіками, знищеною нижньою щелепою і мутацією гортані, які до цього часу ефективно опирались спробам регенерації. Було застосовано сильну ілюзію, щоб люди не умлівали при вигляді обличчя Лідії. Це була дуже сильна, вправно накладена ілюзія, важка для проникнення навіть для Обраних.