Слава ЗСУ!

Чародійка повернулась у бік товстої верховної жриці. Зірка на її шиї наповнилась променями сонця, що проходили через вікна трапезної.

- Так, Неннеке – промовила. – Немає сумнівів. Достатньо подивитись у ці зелені оченята, щоб знати, що щось у ній є. Високе чоло, чіткі дуги брів, гарне розміщення очей. Тонкі крила носа. Довгі пальці. Рідкісний колір волосся. Очевидна кров ельфів, хоч і небагато в ній тієї крові. Прадід, або прабабка – ельф. Вірно?

- Я не знаю її родоводу – відрізала спокійно верховна жриця. – Мене це не цікавило.

- Висока, як на свій вік – продовжувала чародійка, далі оцінюючи Цирі поглядом. Дівчинка кипіла від злості та нервів., борячись з нестримним прагненням виклично заверещати, закричати, з усієї сили легень, затупати ногами і втекти до парку, дорогою звалити вазон зі столу і тряснути дверима так, щоб тиньк посипався зі стелі.

- Добре розвинута – Єнніфер не зводила з неї очей. – Мала у дитинстві якісь заразні хвороби? Ха, про це ти, певно, теж у неї не питалась. У тебе не хворіла?

- Ні.

- Мігрені? Зомління? Схильність до застуд? Болісні менструації?

- Ні. Тільки ці сни.

- Знаю. – Єнніфер відгорнула волосся з чола. – Він писав про це. З його листа випливає, що у Каер Морхені з нею не… експериментували. Хотіла б вірити, що це правда.

- Це правда. Їй давали виключно натуральні стимулятори.

- Стимулятори ніколи не бувають натуральними! – підвищила голос чародійка. – Ніколи! Самі ці стимулятори могли викликати у неї таки прояви… Трясця, я й не очікувала від нього такого браку відповідальності!

- Заспокойся – Неннеке холодно подивилась на неї і раптом якось на диво нешанобливо відрізала – Кажу, це були натуральні, абсолютно безпечні засоби. Вибач, дорогенька, але у цій царині я є більшим,, аніж ти, авторитетом. Знаю, що тобі надзвичайно важко доводиться визнавати чиїсь авторитет, але у цьому випадку я мушу тобі на цьому наголосити. І не говорімо більше про це.

- Як хочеш – Єнніфер стисла губи. – ну, ходи, дівчино. Часу забагато не маємо, щоб можна було його гайнувати.

Цирі ледь вгамувала тремтіння рук, ковтнула слину, запитально подивилась на Неннеке. Верховна жриця мала серйозне і ніби змертвіле обличчя, а усміх, яким відповіла на німе запитання, був огидно штучним.

Зараз ти підеш з пані Єнніфер – сказала. – Впродовж якогось часу пані Єнніфер буде твоєю опікункою.

Цирі опустила голову, стисла зуби.

- Ти точно здивована – продовжувала Неннеке – що тебе раптово бере під оіпку Майстриня Магії. Але ти розумна дівчинка, Цирі. Зрозумієш, що є причиною. Ти успадкувала від своїх предків певні… властивості. Знаєш, про що я кажу. Ти приходила до мене, тоді, після тих снів, після нічних тривог у спальні. Я зуміла тобі допомогти. Але пані Єнніфер… її

- Пані Єнніфер – перервала чародійка – зробить те, що слід. Йдемо, дівчинко.

- Іди – кивнула головою Неннеке, даремно намагаючись надати усмішці хоча б подоби натуральності. – Іди, дитинко. Пам’ятай, що мати за опікуна когось такого, як пані Єнніфер – велика честь. Не осором храму і нас, твоїх наставниць. І будь слухняною.

Втечу сьогодні вночі, вирішила Цирі. Повернусь до Каер Морхену. Вкраду коня зі стайні і тільки мене тут бачили. Втечу!

- Якби ж то – сказала упівголоса чародійка.

- Слухаю? – жриця підвела голову. – Що ти сказала?

- Нічого, нічого – усміхнулась Єнніфер. – Тобі здалося. А може це мені здалося? Подивись-но на твою підопічну, Неннеке. Зла як кітка. Іскри в очах, тільки глянь, як пирхне, а якби вміла притискати вуха, то зробила б це. Відьмачка! Треба буде суворо взяти її за шкірку, підпиляти пазурі.

- Більше розуміння – риси обличчя верховної жриці виразно скам’яніли. – Прошу, вияви їй любов і розуміння. - Вона справді не є тією, за кого ти її вважаєш.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Вона не твоя суперниця, Єнніфер.

Якусь мить міряли одна одну поглядом, обидві, чародійка і жриця, а Цирі відчула тремтіння повітря, якесь тремтіння, страшна міць тяжіла між ними. Цей фрагмент тривав секунду, після чого міць зникла, а Єнніфер розсміялась, вільно і дзвінко.

- Запам’ятала – сказала. – Завжди на його боці, так Неннеке? Завжди сповнена турботи про нього. Як мати, якої він ніколи не мав.

- А ти завжди проти нього – усміхнулась жриця. – Як завжди віддаєшся сильним емоціям. І захищаєшся з усіх сил, щоб тієї емоції випадково не назвати належним для неї іменем.

Цирі знову відчула зростаючу десь унизу живота лють, непокору і бунт, що гуділи у скронях. Згадала собі, скільки разів і у яких обставинах чула це ім’я. Єнніфер. Ім’я, яке будило неспокій, ім’я, що було символом якоїсь грізної таємниці. Здогадалась, що це за таємниця.