Слава ЗСУ!

— Але ж ти не впевнена в його смерті? — сказав він.

— Ні. Хоча… — Я дістала із сумочки знайдену біля дверей майстерні записку і подала йому.

Про наїзди голомозих, погрози й останній візит «шутого цапа» він слухав, здається, ще з більшою цікавістю, ніж про химерне щезнення потопельника.

— Боргів багато було? — спитав, поклавши записку на столик.

— Мені важко сказати. Не я їх робила. Але якщо вони серйозно сподівалися їх вибити, то думаю, не дуже багато.

Ти не знаєш, хто такий цей Сухий?

— Ні, — повагавшись, сказав він.

— Напевно, він контролює Солом’янку.

— Не знаю, але тепер я зрозумів, що тобі від мене потрібно.

Він підвівся, підійшов до мене і, невимушено присівши на боківницю крісла, відібрав яблуко, яке я досі крутила в руках. Підніс до рота, але тільки жадібно вдихнув його аро мат. Тверда долоня лягла мені на коліно.

— По перше, — він жорстко дивився мені в очі, — із цього Сухого треба зробити мокрого, щоб він забув, де ти живеш, так? А по друге… — його рука поволі попозла стегном до мого смоківного листка, я зняла ногу з ноги і трішечки їх розсунула, — а по друге, треба дізнатися, чи ніде не з’являвся чоловік, схожий на твого, так?

— Ти про що? — я вдала здивування, хоча насамперед саме в цьому сподівалася на його допомогу.

— Люди щезають, але не випаровуються.

Він був збіса розумний, цей президент благодійного фонду «Дитяче серце», і пропонував значно більше, ніж я хотіла просити. Мені приємна була його жорстка рука на смоківному опояску, я відчула, як несхибний палець, що так упевнено спускав курок, тепер ковзнув під фіґовий листок і торкнувся мого, теж уже стужавілого курка, видобуваючи смоківну вологу.

Я нетерпляче потяглася до ґудзиків, до тих речових доказів, що їх знаходять у фільмах кмітливі слідці разом з недопалками в губній помаді, але якого ще треба було слідця поліцая, як у мого благодійника, в мого опікуна дитячих сердець я побачила під пахвою, коли він зняв піджак, коричневу кобуру, з якої стирчало руків’я вогне пального красеня, цілком можливо, іменного, цілком мож ливо, подарованого самим президентом за особливий внесок у розвиток благодійництва, за жертовну опіку над серцево хворими дітлахами, котрих деякі покидьки про дають за кордон яловим американцям, таким безплідним, як я, хоч віднедавна відчуваю в своєму тілі дивне напов нення, відчуваю після того, як побувала в раю й зустрілася там із сатаною, тож цілком можливо, що в моєму лоні тепер визріває чортеня, що я зачала маленького симпатичного рогоносця, — леле, ти задушиш його, ти знов береш мене рвучко і грубо, як останню курву, прямо у цьому кріслі, і нещасне чортеня звивається від болю під твоїми різкими поштовхами, воно скімлить і згортається в щемливий клубочок, аж мені на очі навертаються сльози, мій стогін зараз вихлюпнеться в несамовитий вереск, але тверда долоня лягає на мій широко розкритий рот, стираючи рештки помади, і крик повертається в моє лоно, пульсує там разом із клубочком чортеняти, яке зменшується до макової зернини, а потім ураз роздимається кулею, наповненою гарячою рідиною, і лускає, розтікаючись усім єством…

Він допомагає мені, як дитині, зодягнутися, нашилюючи трусики на одну, потім на другу ногу, тоді припадає щокою до мого вагітного, але бездоганно плаского живота і каже:

— Пробач. Сам не знаю, як це вийшло.

— Я тебе зґвалтувала, — сказала я.

— Ти и и?

— Чому ви, чоловіки, завжди думаєте, що все відбу вається з вашої волі? Жоден геракл не зґвалтує навіть дюймовочку, якщо вона сама того не захоче.