Слава ЗСУ!

Він слухняно рушив на той поклик, а за п\'ять хвилин вийшов з Галереї твердо впевнений, що не помре. Тепер, вирішив він, треба неодмінно показати чаклунку Томові...

- Зовсім як жива,- сказав Том.

- А вона й справді жива. Ось зараз побачиш. Дуглас проштовхнув у проріз монетку. Нічого не сталося.

Він загукав через усю Галерею до її власника, містера Чорні, що сидів на перевернутому дротяному ящику від содової води і саме підніс до рота вже спорожнену на дві третини пляшку з коричнево-жовтою рідиною.

- Гей! Щось негаразд із чаклункою!

Містер Чорні почвалав до них; очі його були сонно приплющені, віддих хрипкий і уривчастий.

- І з китайським більярдом негаразд, і з кінемаскопом, і з електричними стільцем Страть себе за пенс...- Він грюкнув кулаком по скляному ящику.- Гей, ти тамі Ану, оживай!

Чаклунка сиділа незворушно.

- Кожен місяць дорожче коштує її лагодити, ніж я на ній заробляю.- Містер Чорні витяг із-за ящика дощечку з написом Несправна й почепив її просто проти чаклунчиного обличчя.- Та негаразд не тільки з нею. Негаразд і зі мною, і з вами, з цим містом, з країною, з цілим світом! Пропади воно все пропадом! - І насварився кулаком на воскову жінку.- На смітник тебе! Чуєш, на смітник!

Він почовгав геть, важко опустився на свій ящик і помацав монетки в кишені фартуха, так ніби там у нього боліло в животі.

- Та ні, не може бути... не може вона зіпсуватися,- вражено мовив Дуглас.

- Вона ж стара,- заперечив Том.- Дідусь каже, вона стояла тут ще тоді, як він був малий, та й раніше теж. То колись же має вона гигнути...

- Ну прошу тебе,- пошепки звернувся Дуглас до чаклунки,- будь ласка, напиши що-небудь, хай Том побачить! - І нишком засунув у проріз ще одну монетку.- Будь ласка...

Хлопці припали до скла, і від їхнього віддиху воно взялося туманними плямами.

І раптом у глибині ящика зашурхотіло, задзижчало.

Чаклунка повільно підвела голову й подивилася на хлопців таким поглядом, що вони аж похололи, і водночас [490] її ліва рука несамовито засіпалась над картами, то спиняючись на мить, то знов пориваючись далі. Та ось голова її похилилась, рука завмерла, машину затрусило, права рука почала соватися туди-сюди, шкрябаючи пером по карті, спиняючись і знову шкрябаючи, а перед тим, як остаточно заклякнути, так шалено шарпнулася, що аж забряжчали скляні стінки ящика. Потім з машини вихопився такий звук, наче вона задихнулась, ковзнуло якесь коліщатко, і в підставлені Дугласові долоні вилетіла малесенька ворожильна карта.

- Вона ожила! Вона знову ворожить!

- А що там на карті, Дуг?

- Те саме, що вона написала мені в суботу. Ось слухай... І Дуглас прочитав:

- Гей-егей, круть-верть! 

Тільки дурень кличе смерть! 

Чи не краще танцювати, 

Ніж в землі сирій лежати? 

Чи не краще веселитись,

І крутитись, і вертітись, 

І співати Гей-егей?