Слава ЗСУ!

- Так його! Отак! - примовляла прабабуся.- Бийте, хлопці, бийте і блішок, і вошок!

- Ну ти й скажеш! - докоряла їй бабуся.

Усі сміялися. Навколо них клубочилася курява, і від сміху вони закашлювались.

Хмари ворси, бризки піску, золотисті крихти люлькового тютюну злітали догори й тріпотіли у повітрі, сколошкуваному все новими й новими ударами. Спиняючись звести дух, хлопці бачили сліди своїх черевиків і черевиків дорослих, що тисячі разів відбилися на килимі від ворси до основи, а тепер помалу зникали з очей, неначе змиті хвилями ударів, що раз у раз набігали на візерунчасті береги.

- Отут твій чоловік розлив тоді каву! - І бабуся чимдуж молоснула по килиму.

- А ось сюди ти вивернула вершки! - І прабабуся вибила з килима ще більший стовп куряви.

- А тут он як вичовгано, погляньте! Ой, хлопці, хлопці!

- Прабабусю, а осьде чорнило з твоєї ручки!

- Дурниці! В мене фіолетове чорнило, а тут звичайне синє.

Лясь! [379]

- А гляньте, яку стежку протоптали з передпокою до кухні. Туди, де пахне їжею. Отак і левів тягне до водопою. Треба буде покласти його іншим боком до дверей.

- Краще не пускати нікого до кухні.

- Або хай роззуваються за дверима.

Лясь! Лясь!

Та ось килими розвішано на мотузках, щоб вибити начисто. Том став і задивився на химерні візерунки - вигадливі завитки й петлі, квіти, таємничі фігури, звивисті розводи.

- Томе, ти чого став? Ану, хлопче, до діла!

- Цікаво подивитися на всякі такі речі. Дуглас недовірливо поглянув на килим.

- І що ж ти там бачиш?

- Усеньке наше місто, людей, будинки... а осьде й наш! - Лясь! - І наша вулиця.- Лясь! - А оте чорне - то яр.- Лясь! - А онде й школа.- Лясь! - А оця кумедна фігура - це ти, Дуг! - Лясь! - Он і прабабуся, бабуся, мама...- Лясь! - Скільки вже років цьому килиму?.

- П\'ятнадцять.

- І п\'ятнадцять років усі топчуться по ньому. І я бачу кожей слід від черевиків! - вигукнув Том.

- Ну й мастак ти, хлопче, язиком молоти! - зауважила прабабуся.

- На ньому видно все, що діялося в цьому домі за стільки років.- Лясь! - Усе те, звісно, минуло, але я можу побачити й майбутнє. Ось тільки примружу очі, добре придивлюся до цих візерунків - отак - і побачу, де ми завтра будемо гуляти й бігати.

Дуглас перестав орудувати вибивачкою.

- А щось іще ти там бачиш?

- Хіба що нитки,- докинула прабабуся.- Майже все витерлося до основи. Видно навіть, як його виткано.

- Атож! - загадково мовив Том.- Нитки сюди, нитки туди. Я все бачу. Лихих чортів. Запеклих грішників. То погану погоду, то гарну. Прогулянки за місто. Святкові столи. Суничне морозиво.- Він поважно тицяв вибивачкою в різні місця на килимі.

- Тебе послухати, то в мене тут справжній пансіон,- сказала бабуся, розпашіла й засапана від роботи.

- Усе воно тут, тільки наче в тумані. Ось нахили голову вбік, Дуг, і приплющ одне око, майже зовсім. Звичайно, увечері в домі видно краще, коли килим лежить на підлозі, світить лампа і все таке. Тоді багато всяких [380] тіней, темних і світліших, і видно, як розбігаються нитки, а погладиш ворсу, то вона мов хутро якогось звіра. І пахне пустелею, слово честі. Жаром і піском - так, мабуть, пахне в гробницях, де лежать мумії. А онде бачиш червону пляму? То горить Машина щастя!