Слава ЗСУ!

- І ось,- прошепотіла Ферн,- сьогодні... Ой, страх навіть подумати!

- То був нещасливий випадок.

- Але ж ми втекли, а це вже злочин!

Сьогодні... Вони їхали своєю безгучною Зеленою машиною по розімлілому від спеки містечку, залишаючи по собі дух шкіряних подушок сидіння і невиразні, задавнені пахощі сухих парфумів від їхнього одягу.

Усе сталося дуже швидко. Вулиці були розпечені полудневим сонцем, тільки попід парканами лежала вузенька смужка затінку від дерев у садибах, і тому вони м\'яко виїхали на тротуар і так посувалися до рогу, чимдуж натискаючи свою гавкучу гумову грушу. Аж раптом, не знати звідки, мов чортик з коробочки, перед машиною вигулькнув містер Квотермейн.

- Стережися! - зойкнула міс Ферн.

- Стережися! - зойкнула міс Роберта.

- Стережися! - крикнув містер Квотермейн. Замість ухопитися за кермо, сестри вхопились одна за одну.

Почувся страхітливий глухий удар. Зелена машина попливла далі гарячим полуднем, під тінястими каштанами, повз яблуні, на яких достигали плоди. Тільки раз жінки озирнулись, і очі їхні сповнилися жахом.

Старий Квотермейн лежав на тротуарі безмовний і нерухомий... [405]

- Доїздилися,- скрушно мовила міс Ферн у сутіні горища.- Ой, ну чому ми не спинилися? Чому втекли?

- Цсс!

Обидві прислухались. Унизу хтось знову стукав у двері. Потім стукіт змовк, і в неясному надвечірньому світлі вони побачили хлопчину, що йшов через лужок.

- А, знов Дуглас Сполдінг. Думав, ми його покатаємо.

І обидві зітхнули.

Минали години. Сонце хилилося до обрію.

- Ми сидимо тут уже від полудня,- стомлено сказала Роберта.- Але не можемо ж ми тижнями ховатися на горищі, поки всі забудуть.

- Ми помремо з голоду.

- Що ж робити? Ти думаєш, хтось бачив і пішов слідом за нами?

Вони подивились одна на одну.

- Ні. Ніхто не бачив.

У містечку було тихо, в будинках починало світитися. Знизу долинав дух политої трави й гарячої їжі - скрізь уже готували вечерю.

- Час би вже смажити м\'ясо,- сказала міс Ферн.- Хвилин за десять повернеться Френк.

- Як же ми можемо зійти вниз?

- Якщо Френк побачить, що в домі нікого немає, він викличе поліцію. Так буде ще гірше.

Сонце швидко сідало. Тепер у затхлій густій сутіні горища лише ледь бовваніли дві темні жіночі постаті.

- Як по-твоєму,- спитала міс Ферн,- він помер?

- Містер Квотермейн? і Після паузи:

- Так.

Роберта не знала, що відповісти.

- Подивимось у вечірній газеті.

Вони відчинили двері горища й насторожено визирнули на сходи, що вели вниз.

- Ой, якщо Френк дізнається, він забере в нас нашу Зелену машину. А як же хороше в ній їздити - сидиш собі, бачиш усеньке місто, ще й вітрець тебе обвіває.