Слава ЗСУ!

Король Візерис разом зі своєю радою клопотався знайти Раенірі належного чоловіка протягом чималого часу ще перед тим, як хтось почав сумніватися у її цнотливості. Вельможні князі та хоробрі лицарі юрмилися навколо неї, наче мушва коло вогню, плекаючи надії на прихильність. Коли року 112-го Раеніра відвідала землі Тризубу, сини князя Бракена та князя Чорноліса побилися за неї у двобої, а наймолодший син дому Фрей зважився на зухвалість прохати її руки (згодом його кликали Фреєм Пришелепком). На заході пан Язон Ланістер та його близнюк пан Тайлан упадали коло принцеси на учті в Кастерлі-на-Скелі. До неї залицялися також сини князя Таллі на Водоплині, князя Тирела у Вирії, князя Дубосерда зі Стародубу, князя Тарлі у Рогошпилі. Не пас задніх і найстарший син Правиці, пан Гарвін Моц. Він був спадкоємцем Гаренголу, мав прізвисько Ламай-Кістки і славу найдужішого в Семицарстві чоловіка. Візерис навіть подейкував про можливий шлюб Раеніри з великим князем дорнійським як спосіб привести Дорн до складу Семицарства.

Королева Алісента мала на думці іншого нареченого для Раеніри — власного старшого сина, принца Аегона, брата у перших самій Раенірі. Але Аегон був малий хлопчина, а принцеса — на десять років старша. Ба гірше: братик і сестра не надто кохалися один у одному. «Тим паче треба звести їх разом у шлюбі» — наполягала королева. Але Візерис не погоджувався. «Хлопчина — рідна кров Алісенти» — казав він князеві Моцу. — «Вона просто хоче посадити його на престол, та й годі.»

Нарешті король і мала рада погодилися, що найкращим вибором буде інший нерідний брат Раеніри — Лаенор Веларіон. Хоча Велика Рада 101-го року заперечила його права на престол, все ж молодий Веларіон залишався онуком світлої та священної пам’яті принца Аемона Таргарієна і праонуком самого Старого Короля; від обох гілок свого родоводу він мав у собі драконову кров. Такий шлюб мав з’єднати і зміцнити королівську гілку роду та повернути Залізному Престолові дружбу Морського Змія і його могутній флот. Висувалося лише одне заперечення: Лаенор Веларіон прожив на світі вже дев’ятнадцять років, але не показав найменшої прихильності до жіночої статі. Натомість, як казали, він оточив себе гарненькими зброєносцями свого віку і надавав перевагу їхньому товариству. Але великий маестер Мелос рішуче відкинув заперечення. «То й що з того?» — дійшли до нас його слова. — «От я не надто полюбляю рибу, та коли її ставлять на стіл, я їм і не вередую.» І зрештою шлюб було ухвалено.

На біду, король і мала рада забули поспитати думки принцеси, а Раеніра виявилася дочкою свого батька, з власними уподобаннями щодо майбутнього чоловіка. Принцеса достатньо знала про Лаенора Веларіона і не мала найменшого бажання йти за нього заміж. Королю вона відповіла: «йому до смаку краще припаде мій зведений брат, ніж я!». (Принцеса завжди ретельно уникала називати синів королеви Алісенти своїми братами — тільки зведеними братами.) Його милість пробував її переконати, благав, лаяв, називав невдячною дочкою, та жодні слова не могли її похитнути… доки король не згадав про спадкоємність престолу. Візерис заявив: що король ухвалив, те король може й відкликати. Принцеса має вийти заміж, як наказано, або спадкоємцем замість неї стане її зведений брат Аегон. На цьому принцеса зламалася. Септон Євстахій твердить, що вона впала до ніг батька і благала його пробачити їй, Грибочок — що плюнула батькові межи очі. Обоє погоджуються, що принцеса таки дала свою згоду на шлюб з Лаенором Веларіоном.

І тут наші джерела знову починають суперечити одне одному. Тієї ж ночі, каже нам септон Євстахій, до опочивальні принцеси прокрався пан Крістон Колій, щоб зізнатися у своєму коханні. Він розказав Раенірі, що винайняв корабель, який чекає у затоці, та благав її тікати разом за вузьке море. Вони могли б побратися у Пентосі, Тироші чи Старому Волантисі, де не правила воля її батька, і всім було байдуже до обітниць лицаря Королегвардії. Майстерність його з мечем та шпичастим телепнем, поза сумнівом, знайшла б йому вигідну службу в якогось торговельного магната. Але Раеніра йому відмовила: нагадала, що має в собі кров дракона і призначена долею для більшого, ніж скніти за морем дружиною пересічного сердюка. До того ж якщо він ладен так легко зневажити обітниці Королегвардії, з якого дива шлюбні обітниці означатимуть для нього щось більше?

Грибочок розповідає нам зовсім інше. У його викладі принцеса Раеніра сама прийшла до пана Крістона, а не він до неї. Вона знайшла його у Башті Білих Мечів, засунула двері, скинула накидку і показалася під нею голісінькою. «Я зберігала цноту для вас» — мовила вона лицареві. — «Візьміть її як доказ мого кохання. Моєму нареченому до неї байдуже, і якщо він дізнається, що я вже не діва, то, можливо, відмовиться від шлюбу.»