Слава ЗСУ!

— Я скоро з'явлюся в Рапотіні, - збрехав він. — Буду з дня на день. Тимчасом поздоров пані Блажену. Поклонися Маркеті, Самсоне. Обійми її від мене.

— Само собою, — сумно усміхнувся велет. — Само собою. Ми чекаємо на тебе, Рейнмаре. Тимчасом бувай і…

— Що?

— Не давай собою маніпулювати. Не дозволяй себе використовувати.

* * *

— Мене не запросили на нараду.

Голос Корибутовича був спокійний, але було видно, що всередині він аж кипить від злості.

— Мене не запросили, — повторив він. — А з польського посольства ніхто навіть не переказав мені виразів поваги. Так, ніби мене тут взагалі нема! Ніби про мене не знають! Я, чорт забирай, небіж їхнього монарха! Я князь!

— Милостивий князю, — Рейневан кашлянув, а тоді взявся декламувати те, що йому наказав продекламувати Бедржих зі Стражниці.

— Зволь зрозуміти делікатну ситуацію. Король Ягелло оголосив усьому християнському світу, що ти перебуваєш у Чехії без його відома, участі й узагалі супроти його волі. У Польщі ти проклятий і вигнанець. І дивуєшся, що офіційному польському посольству нема як із тобою зноситися? Це була би вода на млин Люксембуржця, новий привід до наклепів для хрестоносців. Знову би кричали, що Ягелло підтримує гуситів, активно і зброєю. Ти ж знаєш, князю, що ти для Люксембуржця — як більмо на оці, ти і твоє лицарство. Він знає, яка ти сила. І просто-напросто боїться тебе.

Обличчя Сигізмунда Корибута просвітліло, якусь мить здавалося, що він лусне, що пиха його розірве. Рейневан же вів далі завчений урок.

— Хоча на нараду тебе не запросили, там неодмінно про тебе говорилося. Я повертаюся зі Шльонська, з місії, тож знаю, що на тебе, князю, на твою силу спираються всі плани, а плани ці значні. Не забуто у цих планах і про твої заслуги, вони будуть винагороджені.

— Ще б пак, — фиркнув князь. — Як ти думаєш, чому я опинився в Чехії, та ще й наперекір Йогайлу? У Польщі була партія, яка хотіла використати чвари з Люксембуржцем, щоб отримати нагоду відсунути Німчизну від слов'янських земель. Партія існує і набирає сили. Хто, як ти гадаєш, оце саме приїхав до Одр? Про плани анексії Верхнього Шльонська я знаю давно. І підтримаю ці плани. Якщо мені щось із цього буде, ясна річ, якщо мені дадуть те, чого я хочу. Якщо для мене викроять із Верхнього Шльонська королівство. Рейневане? Мені дадуть те, чого я хочу? Про що вони радилися? Що вирішили?

— Ти мене переоцінюєш, князю. Таких відомостей у мене нема.

— Та невже? Рейневане, я зумію віддячити. Не нехтуй вдячністю, коли твоя панна все ще в неволі. Дізнайся, про що Прокоп радився з поляками, а я тобі допоможу її визволити. Під моєю командою є люди, які чорта з пекла дістануть. Я віддам тобі їх до послуг. Якщо ти зробиш для мене оце. Дізнайся, про що поляки з Прокопом радилися — і до чого вони дорадилися. Мені це конче треба знати.

— Постараюся.

Корибут мовчав, покусував губи.

— Мені це конче треба знати, — нарешті повторив він. — Бо може бути, що я тут даремно сиджу… Що тільки життя тут марную.

* * *

Рейневан застогнав і сикнув, мацаючи стегно. Урбан Горн фиркнув.

- І я порізаний, і ти порізаний, — промовив він. — І цього разу не під час гоління. Як це ти тоді сказав? Глибше пошкодження тканини? Ну то от пошкодив нам, пся його мать, той паскудник тканину, порізав нас залізом, тебе — ножем, а мене — кавалком бляхи, відірваним від дверей. Попри це, ми обидва живі. Ти ро зумієш? Ми маємо певність, що нас не отруєно Перферро, що в нас немає цієї диявольської отрути у крові. Це приємно усвідомлювати, а ти як думаєш?

— Я думаю. Горне?

— Що?

— Це польське посольство… Ти знаєш, хто в ньому?

— Головний — краківський підкоморій, Пйотр Шафранець гербу Стариконь, пан на Пешковій Скалі. Пан Пйотр і його брат Ян, віднедавна єпископ куявський — рішучі вороги Люксембуржця і будь-яких угод із ним, тому вони прихильні до гуситів. Із Шафранцем прибув Владислав з Опорова, ленчицький препозит, підканцлерій коронний, довірена особа Ягелла. З обома молодшими ти вже знайомий. Миколай Корнич Сестшенець, бендзінський бургграф, — людина Шафранця. Краківський воєводич Спитек — нащадок славнозвісних Лелівів Мельштинських. Досі я мало про нього чув. Але впевнений, що ще почую.

— Як ти думаєш, про що вони там у замку радилися? І з чим поляки приїхали до Прокопа?

— А ти не здогадався? — Горн зміряв його поглядом. — Хіба ти ще не здогадався?

* * *

Прокоп, як господар, привітав гостей. Краківський підкоморій Пйотр Шафранець виголосив привітальну промову. Коротку, бо його мучили задишка і шостий десяток на плечах. Прокоп слухав, але було видно, що краєм вуха.