Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Це Рейневан, — нарешті оголосив Алам Вейднар гербу Равич. — Медик з Праги. Він сам! Помагайбі, ескулапе! Заходь, ми запрошуємо. Ти з усіма знайомий, чи не так?
Рейневан був знайомий майже з усіма. Ян Куропатва з Ланьцухова гербу Шренява і Якуб Надобний з Рогова гербу Дзялоша, з якими йому зовсім недавно довелося ділити ув'язнення, привітали його, піднявши руки, так само зробив знайомий Рейневанові з празьких часів Сжи Скірмунт гербу Одровонж. Блажей Порай
Якубовський, який сидів біля Скірмунта, теж знав Рейневана, але якось не поспішав засвідчити це знайомство. Решта, які їли кашу з мисок і здавалися зайнятими виключно кашею, були йому незнайомі.
Натомість йому був знайомий ватажок усієї комітиви, посивілий чоловік із засмаглим обличчям, поцяткованим слідами віспи. Рейневан пам'ятав його з часів минулорічного шльонського рейду — це був Федір з Острога, луцький старостич, руський князь і отаман розбійників, найманець на службі в гуситів. Він не спускав з Рейневана своїх чорних очей, зловісну пронизливість яких не могли ані приховати, ані послабити напівморок пивниці та нависаючий дим.
— Оті двоє за кашею, — продовжував представляти Вейднар, — це пан Ян Тлучимост гербу Боньча. І Данило Дрозд, з путних бояр. {25} Присядь-но, Рейневане.
— Я постою, — Рейневан вирішив підтримувати офіційний тон. — Та й часу в мене небагато. Князь Сигізмунд Корибутович, у якого ви перебуваєте на службі, просив мене встановити з вами контакт. Я зробив, мусите знати, князеві деякі послуги, і він пообіцяв мені за це auxilium[96] у певних імпедиментах[97], які виникли на моєму шляху. Як я розумію, це ви маєте бути цим auxilium? Це ви маєте мені допомагати?
Запала тривала і досить гнітюча тиша.
— Ну от тобі й маєш, — озвався нарешті Федір з Острога. — От, попався нам проклятущий німець, щоб трясця його матір мордувала… Знай ти… Ну, забув я, як звати?
— Рейневан, — підказав Куропатва.
— Знай ти, Рейневан, чорт з твоїм ксиліумом чи консиліумом, залиш їх для педиментів чи інших содомітів, ми хлопи нормальні — то й гидимося тих французьких мод. Не хочеш сідати — стій,
мені насратн, стоїш ти чи сидиш. Ти нам кажи, що тобі наказали сказати.
— Тобто що?
— Herrgott! Нам Корибутович казав, що ти знаєш, коли і якою дорогою сюди, на Одри, гроші повезуть, великі гроші. З Польщі чи то зі Шльонська. Нам князь казав, що ти нам скажеш дорогу, якою ті гроші везтимуть.
— Князь Сигізмунд, — повільно відповів Рейневан, — ані словом не обмовився ні про які гроші, що їх нібито мають везти. А якби навіть він і зронив про це хоч слівце, то я його вам аж ніяк не передав би. Мені здається, що тут якесь непорозуміння. Повторюю, князь пообіцяв мені ваші послуги…
— Послуги? — перебив Федір. — Прислужувати? Чорту в жопу! Я князь, я пан на Острогу! Тьху! Baszom az anyat! Корибутович мені наказувати не буде! Велике мені цабе, Корибутович. князь чеською ласкою мальований!
— Розумію, — Рейневан підняв голову, глянув спогорда. — Бо таки зрозуміло було сказано. Тому прощаюся з шановною компанією.
— Чекай-но, — Ян Куропатва піднявся з-за столу. — Чекай, Рейневане, навіщо пороти гарячку? Побалакаємо. Ти казав, тобі потрібна допомога. Так ми ж не проти тобі допомогти, якщо і ти нам допоможеш у нашій імпрезі…
— У якій? У грабунку?
— А що це ти такий гоноровий? — запитав Надобний. — Га? Носа задираєш? А що тобі досі дала ця воячка? Ця революція? Рани, гулі, анафему та інфамію — так, як і нам. Чи не час подумати про себе, медику, про власне благо, здоров'я і щастя?
— Що нам пригодиться, — впевнено заявив Куропатва, — те й тобі пригодиться. Ти допоможеш нам в імпрезі, а ми допустимо тебе до поділу здобичі, тобі ж чимало капне в кишеню. Я правильно кажу, пане Острозький?
— Прощавайте, — Рейневан не чекав, доки князь підтвердить. — Залишайтеся з Богом.
— А ти куди? — холодно запитав Федько з Острога. — Что вздумал? Донести Прокопові? Ні, братику, не вийде. Хапай його, Куропатва!
Рейневан вивернувся, штовхнув Куропатву на Надобного. Вейднар схопився з лави, Рейневан прийомом Шарлея копнув його в коліна, а вже коли той падав, зацідив по носі. Тлучимост гербу Боньча кинувся на нього і облапив, йому на допомогу кинувся через стіл путний боярин Данило, розбиваючи і трощачи посуд. Острозький, Скірмунт і Якубовський не зрушилися з місця.
У руці боярина зблиснув ніж, Рейневан висмикнувся із захвату Тлучимоста і потягнувся за власним кинджалом, але Вейднар повиснув на його лікті, а Куропатва захватом зафіксував ліве передпліччя. Боярин Данило ударив ножем. А Рейневан згадав Бруно Шиллінга, ренегата з Роти Смерті.
