знайди книгу для душі...
на брехливі меси, на індульгенції. Хіба ж бо не запродують вони нас? Хіба не віддають душі наші на муки? Браття! Треба нам відмежуватися від посланих Дияволом нечестивців і негідників, ми не можемо мати з ними нічого спільного, не можемо брати участі в мерзоті, яку вони чинять. У всьому-бо творінні є тільки добрі й лихі, віруючі й невіруючі, темрява і світло, ті, що за Бога, і ті, хто проти Бога кумується з Веліалом!
— Не спокушаймо долю, — сказала вбрана у чоловічий вамс власниця зелених очей, яка пахла розмарином. — Зміни змінами, але до ідеалу цьому світу іще далеко. Є темрява, є світло, і є такі, котрі доносять. Невдовзі тут будуть стражники з ратуші й хапачі Інквізиції. Ходімо звідси.
— Куди?
— Ходімо, кажу.
— Ні. Спершу ти поясниш мені…
— Ти хочеш провернути Ютту чи ні?
— Тремтіть перед гнівом Господа, — почули вони, відходячи, — ви, що повірили брехні і затулили вуха перед правдою. Ви, що полюбили неправедність і йдете за розпустою. Ви, на яких вирок прокляття вже давно набрав законної сили! Тремтіть і покутуйте! Бо наближається день гніву, день лиха, день сліз. Наближається День Суду!
— Dies irae, dies illa, — замуркотіла, притискаючись до його плеча, загадкова зеленоока. — Et lux perpetua.
— Куди ми йдемо?
— До синагоги. Але не бійся, я не буду тебе навертати. Будь собі гоєм аж до Судного Дня. Проте в синагозі не буває шпигунів.
Вони туди не заглядають. Бояться єврейських чарів.
Однак до синагоги, розташованої у північно-східній частині міста, неподалік Нової брами, вони не зайшли. Розмовляли, сидячи на підмурку, заховані за сходами, що вели до Езрат Нашім,
тобто до бабинця. Рейневан почував себе невпевнено і скуто під проникливими поглядами дивної жінки — під поглядами очей, зелених, як у кішки, і так само незбагненних. Він переборов себе. З нього було досить невизначеності. Досить таємниць. І досить маніпулювання ним.
— Спочатку про елементарні речі, - перебив він її, як тільки вона заговорила. — Від них і почнемо. Хто ти? Чому ти допомогла мені у Вроцлаві, чому втрутилася, коли мене заарештували? Чому ти зараз тут — щоб, як ти заявляєш, допомогти мені визволити Ютту? Чиї накази ти виконуєш? Бо ж очевидно, що ти не робиш цього з власної ініціативи, самостійно, глибоко перейнята кривдою людською…
— А чому це раптом, — вона нахилила голову, — це так очевидно? Хіба я не схожа на таку, яка може перейматися кривдою людською? Спочатку про елементарні речі, кажеш. Гаразд, якщо ми уточнимо, що саме є елементарним. Стосовно того, щоби назвати себе, — із цим я можу погодитися. Подумавши. Зрештою, ти вже мене про це розпитував, у Ратиборі, навесні. Маєш право знати мої персонали. І не тільки.
Вона зірвала з голови каптур, різким рухом розметала волосся, чорне і блискуче, як воронове пір'я.
— Мене звуть Рікса Картафіла де Фонсека. Ти можеш називати мене Рікса. Чого так витріщаєшся?
— Я не витріщаюся.
— Витріщаєшся. Видивляєшся, де в мене нашитий Juden- fleck? {27} Тобі було би легше, якби мене звали Рахіль? Або Capa?
— Припини, будь ласка, — він узяв себе в руки. — Ти представилася, я дякую, уклінно дякую, це честь для мене, це приємність для мене і таке інше.
— А ти цілком впевнений, що приємність?
— Абсолютно. До цього питання ми більше не будемо повертатися. Перейдімо до інших.
— Я не можу тобі сказати, чиї накази я виконую. Не можу — тай годі, все, і покінчимо із цим, більше ніяких запитань. Тобі має вистачити того, що ти знаєш.
— Не вистачає. Твої власні таємниці — це твоя справа. Коли вони стосуються тільки твоєї особи, нехай собі будуть таємницями. Але не тоді, коли вони стосуються мене. Ти чогось хочеш від мене. Я хочу знати…
— Згода, — тут же перебила вона. — Тобі саме час про це дізнатися. Довше приховувати це неможливо. Я хочу від тебе точнісінько того самого, що й Лукаш Божичко та Інквізиція: співпраці та інформації. Божичко змушує тебе до співпраці шантажем і погрозами. Я хочу тебе переконати співпрацювати зі мною, довівши, що в нас спільні інтереси. У принципі, я вже це довела. Я дбала, щоб із тобою не сталося нічого поганого, виконувала обов'язки твого ангела-охоронця. А тепер допоможу тобі повернути Ютту. Я декларую допомогу, причому невідкладну, і ми вирушаємо ще сьогодні. Хіба цього мало?
— Цього багато. Але закінч-но, будь ласка.
— Ти близько до Прокопа, — вона примружилася. — Близько до Прокупека, Пухали, Бедржиха зі Стражниці, Корибутовича, Краловця, знаєшся з Колдою з Жампаха, Пйотром Поляком і з Яном Чапеком. Тобі всюди дозволяють бути близько. І всюди допускають до секретів. Я теж хочу знати ці секрети. Ми розуміємо один одного?