Слава ЗСУ!

— А може, — встав другий, із кучерявим, як овече руно, чубом, — почекаєте, поки гусити прийдуть, а жиди їм уночі ворота відчинять, як торік у Франкенштейні зробили? Що, ви не знали? То ви, може, не знали і того, що ізраеліти хотіли Клодзько видати гуситам на поталу, вчинивши у місті пожежу? Не знали, що Юда давно з чеським єретиком у змові? Не казав вам того пробощ на казанні? Що існує змова між Сатаною, жидом і гуситом? Що? Не казав? То ви пильніше придивіться, яворяни, до свого пастиря. Придивіться, що він робить, прислухайтеся, що говорить. Не бракує відступників і серед духовенства, не один піддався намові Сатани! Якщо вирішите, що з вашим плебаном щось не так, донесіть! Негайно донесіть владі!

Раз по раз котрийсь із яворян вставав, нишком пробирався до виходу. На обличчях у решти теж не було видно особливого запалу.

Промовці це помітили.

— Ви боягузи і нездари! — крикнув латаний. — На вас самих слід би було донести! Бо як хто не проти жидів, видно, сам з дияволом знається, сам жид! Жиди, кажу вам, вірні злим силам! Саме вража рука Юди відштовхує християнина від істинної віри. Думаєте, був би Гус, якби не було жида? Хто, як не жид, з намови диявола підбурив чехів до єресі? Таж плюгава гуситська секта бере за взірець не що інше, як Талмуд! А спирається на Кабалу!

— Одразу після Сатани, — завторив кучерявий, — нема більшого ворога християн, ніж жиди. Вони у своїх повсякденних молитвах моляться за нашу погибель, проклинають нас, своїми магічними обрядами та заклинаннями благають, щоб нас погубив Сатана, їхній отець і їхній Бог. Сто років тому вони хотіли знищити нас Чорною Смертю, не вдалося, Христос виявився сильнішим. То тепер вигадали гуситів. Нам, християнам, на погибель!

— Ходімо, — Рікса встала, натягла каптур. — Я це вже чула, знаю напам'ять. Шлегельгольц, ти нас не бачив. Ясно? Мене тут взагалі не було.

Перш ніж вони пропхалися до виходу, на лаву вискочив третій промовець, з поголеною на лисо головою.

— Сидите спокійно, яворяни? У вас у жилах, видно, сцяки, а не кров, якщо ви терпите у себе в місті смердючих юдеїв і їхню прокляту божницю, якщо ви зносите між собою єретиків, магів, дітовбивць і отруйників! Злодіїв і лихварів, таких кровопивців, як головний тутешній парх, Майзль Нахман! Його вже давно слід було затовкти!

— Дивіться, дивіться, — пробурмотіла Рікса. — Нарешті щось нове, терпіння винагороджене. Я вже знаю, хто, що і для чого. Знаю цього типа. Це колишній цистерціанець, утікач з монастиря у Добрилузі. Він поголив свою покрівлю, щоб приховати тонзуру. Це агент Інквізиції. Скидається на те, що тут уже готується невеличка провокація.

- Інквізиція? Не може бути, — засумнівався Рейневан. — Гжегож Гейнче ніколи не опустився би…

— Не Вроцлав. Магдебург. Не дивися на них, не привертай до себе уваги. Виходимо.

* * *

— Це тебе не стосується, Рейневане. Це не твоя війна.

Рікса поправила на собі кольчужку, вийняла з пакунків тесак з кривим лезом, витягла його з піхв, кілька разів махнула, аж засвистіло.

— Я перевірила, розпитала, — сказала вона — їх багато. З Магдебурга приїхала чимала хевра. ^{30} Крім провокаторів, є й убивці. Чотирнадцять чоловік. Нападуть, як тільки стемніє.

Рейневан відчепив від в'юків і розпакував свій мисливський арбалет, повісив на спину сагайдак зі стрілами. Перевірив ніж, на додачу застромив за халяву мізерикордію. Рікса мовчки спостерігала.

— Це тебе не стосується, — повторила вона. — Ти не мусиш у це пхатися і важити головою.

Він глянув їй у вічі.

— Ти мала мене не дражнити, нагадую. Ходімо.

* * *

Магдебурзька Інквізиція не змусила довго себе чекати, атакувала відразу ж, щойно стемніло. Перед брамою будинку на Річковій з темряви раптом вигулькнули постаті, настільки швидкі, що аж тінь не трималася ока. У двері з грюкотом ударив таран. Дім був напоготові, відповів. Гримнуло, з віконця у дверях бризнуло вогнем. Серед постатей заклубилося, хтось заверещав. Таран ударив у двері вдруге — і цього разу протяжний тріск сповістив, що успішно. Рікса сплюнула в долоні, схопила держак.

— Зараз! На них!

Вони вискочили з провулка і влетіли поміж скупчених біля брами людей, захопивши їх зненацька і розметавши. Рейневан блискавично штрикав ножем, Рікса з розмаху рубала тесаком. Зойки і прокльони заповнили вуличку.

— Усередину!

З-за розбитих воріт знову випалила рушниця, завили сіканці. У спалаху пострілу Рейневан угледів просто перед собою чоловіка з на лисо поголеною головою, помітив, як той піднімає сокирку для удару. Він схопив повішений через плече арбалет, вистрелив зі стегна, не цілячись. Поголений зойкнув і повалився на брук.

---