Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Lux perpetua

Був вечір, коли загін повернувся. Інквізитор Гейнче. Урбан Горн з перев'язаною рукою. Поранений у голову Егберт де Кассель з Копанця. І ще двадцять четверо. З тридцяти шести, які з ними вирушили.

Вони від'їхали мовчки, зосереджені. Без зайвих балачок, без звичайного в таких випадках вихваляння подвигами і перемогами. З почуттям добре виконаного обов'язку. Sanctum et gloriosum opus — ось що вони зробили.

А на тлі всіяного зорями неба чорна брила руїн замку

Сенсенберг палала, як смолоскип, бухаючи вогнем з усіх своїх вікон.

* * *

— Уночі мені снилася пожежа, — сказав Рейневан, закидаючи сідло на коня. — Великий вогонь. Цікаво, що може означати такий сон? Може, перед виїздом відвідаємо майстра Зброслава? Бо це міг бути віщий сон. Може, він означає, що треба поспішати, як на пожежу?

— Дай Боже, щоб ні, - Рікса підтягла попругу. — Обійдемося без таких віщувань, без вогнів і без пожеж. Тим більше, що день обіцяє бути гарячим.

Розділ чотирнадцятий

у якому кровоточать облатки і зустрічаються друзі. А на місто Болеславець опускається ніч. І, як у Вергілія, сон опановує усе живе.

День дев'ятого червня року Божого 1429 привітав теплом від самого досвітку, а вже близько третьої години дня запанувала задуха, просто-таки паралізуюча спека. Мешканці Гельнау, села, розташованого біля самого устя Ниського розламу, які завжди, щодня, пильно поглядали на гору Варнкоппе, що здіймалася на півдні, дев'ятого червня залягли в тіні, солодко розімлілі та байдужі до всього.

З отупіння їх вирвав крик. Крик, сповнений жаху.

— Сигнал! Сигна-а-ал!

Кричав селянин із найдалі розташованого поля. Кричав, показуючи на гору Варнкоппе, з вершини якої здіймався і бив у небо вертикальний стовп чорного диму.

* * *

У Ємліці, містечку, розташованому на південь від Житави, пробощ парафії святого Киріака ішов нефом костелика, витираючи рукавом сутани спітніле обличчя. Він спотів, покрикуючи і нарікаючи на робітників, які ремонтували господарську будівлю плебанії, а тепер поспішав до ризниці, щоби передихнути у прохолоді мурів. Часто, ой, як часто він забував зупинитися по дорозі, щоб перехреститися перед вівтарем, а якщо й робив це, то машинально і бездумно. Однак минулої ночі пробощ мав сон, поганий сон, після якого священик поклявся собі більше не припускатися такої недбалості.

Він зупинився, опустився на коліно. І почав кричати. Голосом настільки страшним, що почули і прибігли робітники з плебанії. Вівтар був залитий кров'ю. Кров'ю, яка витекла з раки.

* * *

На житавському гостинці затупотіли копита, біля возу промайнув кінний гонець, залишивши за собою велику хмару куряви. Однак лісоруб Гунсрук встиг на частку секунди побачити спотворене жахом обличчя вершника. Він одразу втямив, що і до чого.

— Йорг! — гукнув він синові. — Бігом через ліс до халупи! Нехай мати пакує добро! Утікаємо! Чехи йдуть!

* * *

Били на сполох дзвони костелів Святого Хреста, а також Петра і Павла. Гупали чоботи, бряжчало залізо, кричали сотники. Місто готувалося до оборони.

— Попереду йдуть патрулі, - доповів лицар Анцельм фон Редерн, прибувши з дозору. — За ними йде кінний загін, понад триста коней. За кінними тягнеться ціла сила — приблизно шість-сім тисяч з більш як двома сотнями возів. Облогових машин немає.

— Отже, на місто не вдарять, — полегшено зітхнув Лутпольд Ухтеріц, староста Житави. — Згожелець за своїми мурами теж може, здається мені, спати спокійно. Але що вже дістанеться містечкам, підгороддям і селам, то дістанеться. Деяким — уже вдруге.

— В Остріці, - заламав руки Венантіус Пак, абат францисканців, — ледве-ледве нові крокви гонтою криють… Монастир цистерціанок досі в руїнах… Бернштадт іще не піднявся з попелу…

- І ми їм це дозволимо? — запально заволав юний Каспар Герсдооб. — Не вийдемо з-за стін? Не bhdvluhmo в поле?

Ульріх фон Біберштайн, пан на Фрндланді і Жарах, тільки презирливо фиркнув. Староста Ухтеріц глянув юнакові в очі.

- їх сім тисяч, — холодно відповів він. — 3 чим ти хочеш у поле, хлопче?

— З іменем Бога на устах! На Бога, я зі своїми йду!

— Я не тримаю.

— Якщо дозволите, покину Житаву і я. Зі своїми людьми.

Лутпольд Ухтеріц озирнувся. І ковтнув слину.

Біркарт Грелленорт, посланець вроцлавського єпископа. Високий, худий, чорноволосий і вбраний у чорне. Пташині очі, лиха усмішка. І погляд диявола.

- Ідіть, — він махнув рукою на знак дозволу. — Ідіть, пане Грелленорт.

Попередня
-= 133 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!