Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Молодий чоловік віку Рейневана встав. Вийшов наперед. Стулив долоні. Вітраж зі святим Боніфацієм красиво його освітив.
— Херувим, — муркнула Вероніка. — Певно, буде мені сьогодні снитися.
— А мені вже сниться, — зашепотіла новіціатка за спиною Ютти. Інші зашикали на неї.
— Любі сестри во Христі, - почав лагідним тоном молодий теолог. — Дозвольте. Не буду вас ані повчати, бо сам усе ще від усезнання далекий, ні застерігати, бо й сам я не без гріха. Дозвольте мені просто поділитися з вами тим, що є в моєму серці.
Сповнена очікування тиша, здавалося, аж дзвенить під склепінням.
— Чоловік істинно Божий, — почав Миколай Кузанський, — живе в самозаглибленні. Вільний від земних справ, шанобливо звертається до віковічного благочестя. Тоді закрите небо розкривається. З лиця Божої любові раптове сяйво, мов блискавиця, пронизує відкрите серце. У його світлі Дух Божий звертається до серця зі словами: «Я твій, а ти — моє, я проживаю в тобі, а ти живеш у мені». Двоє людей, що люблять одне одного, пов'язує схожа єдність. Прагнення одного є прагненням другого. Його жага є твоєю жагою…
На обличчі каноніка Лангенройта з'явився легкий вираз занепокоєння. А обличчя багатьох черниць, не виключаючи пріориси, прикрасилися замріяними усмішками.
— …бо якщо любов випливає від Бога, істинно від Бога, в цьому нема нічого нечистого. Любов і пожадання чисті, як світло, як lux perpetua, як природа не оскверненого гріхом райського саду. О сестро, сестро моя, у багатьох одна! Чекай, чекай терпляче, тримайся в побожності і молитві. І настане день, коли засяє світло любові, коли з'явиться той, кого обдаруєш любов'ю. Надійде suavissimus[142], сповнений чарівності, і поведе тебе в hortus conclusus[143] насолоди. Прагнення — а тоді розкіш. Сила любові п'янить тебе, занурює в досконалу радість. Душа, сповнена радості, служить тому, кого любить, тим палкіше, позаяк не ховає своєї наготи від наготи його невинності…
Занепокоєння на обличчі Лангенройта ставало дедалі помітнішим. А черниці розімлівали в страхітливому темпі.
— Назву тебе нареченою моєю, кохання якої ліпше за вино, а запашність олив твоїх — за всі пахощі! {46} І скажу тобі: Quam pulchrae sunt mammae tuae soror mea[144]…
— Якщо це devotio moderna, — шепнула новіціатка ззаду, — то я записуюся.
— Устанете рано, й підете разом у сади-виногради, подивитися, чи зацвів виноград, чи квітки розцвілись, чи гранатові яблуні порозцвітали? Там кохання своє йому даси. А перса твої…
— Свята Вероніко, патронко… Я не витримаю…
— …перса твої, що mandragorae dederunt odorem[145], це плоди, скажеш, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій. І сповниться commixtio[146] статі, сповниться unio mystica[147]. Сповниться те, що природне, перед лицем Бога, який є Природою. Амінь. Мир вам. сестри мої.
Констанція фон Плауен голосно видихнула. Важко зітхнув Освальд фон Лангенройт. Канонік Хаугвіц витер рясний піт з чола і тонзури.
* * *
— Це наш шанс, — повторила Вероніка. — Ми не можемо його змарнувати.
Вони розмовляли, сховавшись у комірчині за пекарнею, їхнє звичайне місце нарад виявилося зайняте, в однієї з наймолодших конверс був пронос, і вона сиділа в нецесаріумі безперервно.
— Не крути головою і не кривись, — наморщила носа Вероніка. — Цей теолог — це наш шанс, повторюю. Ти ж слухала, що він говорив і як говорив. Він, Ютто, думає тільки про одне, я тобі гарантую. Весь монастир слухав те його казання, всі бачили, що в нього було в очах. А в очах в нього була якраз та річ, про яку ми обидві безперервно думаємо.
— Може, ти думаєш!
— Нехай буде, може, я. І решта монастиря теж, включно з вельмишановною матір'ю фон Плауен. Ні, я не збираюся чекати, поки котрась нас випередить і вскочить йому до ліжка. Пристрасний теолог допоможе нам втекти, Ютто. Треба тільки піти до нього, в дім для гостей. І переконати його у нашій справі. Ось тут у мене два патички. Ну ж бо, витягуй. Коротший іде і переконує.
— Що ти… — Ютта сахнулася, немов їй подавали не два патички, а двох гадюк. — Ти ж не…
— Коротший іде, — рішуче повторила Вероніка. — І переконує Кузанського в нашій справі. Це буде неважко. Гадаю, вистачить порядного і добрячого fellatio. Плюс грудей, котрі mandragorae dederunt odorem. Але якщо виявиться, що цього замало, — що ж, доведеться піти на commixtio статей за повною програмою. Нагота перед наготою et cetera. Давай, давай, шкода часу. Коротший патичок біжить у hortus conclusus, а довший тим часом пакує манатки.
142 Прекрасний, наймиліший (лат.).
143 Замкнений садок (Пісн. 4:12).
144 Які прекрасні перса твої, сестро моя (буквальний переклад рядка «Пісні над піснями» (4:10) з латинського перекладу Біблії Вульгати. В українському перекладі І. Огіенка цей же рядок перекладений словами: «Яке любе кохання твоє, о сестрице моя»),
