Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— До відомих отрут, — виправив його Конрад. — Тільки до відомих. Бо існують і невідомі, такі, про які не чули навіть у Венеції, не те що в якійсь там гіперборейській Жмуді. А як кажуть: Ignoti nulla curatio morbi[200]. На місці князя Вітольда я був би дуже обережним. Бо якщо ми домовимося, він може не прожити і року.
— А ми домовимося?
— А ви не дасте польському війську увійти у Шльонськ? Не підтримаєте гуситів, Волошека і Корибутовича?
— Ці речі — у віданні короля Польщі. Я — не він.
— Справді? Бо балакають різне. Кажуть, що ви, не вагаючись, можете вилаяти Ягелла, можете навіть накричати на нього. Нічого нового, польська Церква завжди смикала за політичні нитки, і ти мене не переконаєш, що перестала. А ще ж у Польщі є шляхта, землевласники, стани, народ, і з ними король теж мусить рахуватися. Так що не викручуйся, єпископе Збігневе. Clara pacta, boni amici! Чи взамін за дружню послугу, яку я вам надам у справі Вітольда, ви зробите так, щоби Польща перестала підтримувати гуситів? Мало того: щоби вони стали в Польщі викликати огиду? Щоби стали зненавидженими? Усіма, від короля — і до найубогішого смерда?
— А не підкажеш, яким способом? Ти ж такий мудрий.
— Тепер, — розреготався Конрад, — уже мені слухати негоже. Змови, провокації? Таке не личить духовній особі, простому працівникові Господнього винограднику. Новини з Франції, Збишеку, сподіваюся, до вас також доходять? Відомості про Йоганну д'Арк, яку звуть La Pucelle? Про те, що вона визволила з-під облоги Орлеан? Що розбила англійців під Пате? Що привела до коронації Карла VII у реймському соборі? Що взяла в облогу Париж?
- І що з цього випливає?
— La Pucelle — це символ. А символ — понад усе. Не можна недооцінювати його значення. Послухай ще одну притчу: у 1426 і 1427 роках гусити вчинили два чергові походи на Ракуси[201]. За першим разом напали на цистерціанський монастир у Цветтелі, за другим — на конвент в Альтенбургу. Як це в них заведено, помордували ченців, монастирі пограбували, підпалили. Скажете, нічого нового. І помилитеся. В обох монастирях чехи розбили на друзки органи, розкололи на дрібні уламки дзвони, вщент розтрощили вівтарі. Фігури порозбивали або повідбивали їм голови. Святі образи осквернили і посікли мечами. Подібні іконоклазми вони вчинили у баварських монастирях у Валлербаху і в Шенталі в 1428 році. І в тому-таки році — у Шльонську.
-І що?
— Символ. Під час війни всі вбивають, палять і грабують, це нормальна і буденна річ. Але тільки посланці диявола відбивають голову фігурі святого Флоріана, мастять гівном образ святої Урсули і рубають на друзки прославлену чудесами Пієту. Тільки слуги антихриста підіймають святотатську руку на символи. А посланці антихриста — огидні та зненавиджені. Усіма. Від короля до найубогішого смерда.
— Розумію, — кивнув Збігнев Олесницький. — І визнаю, що ви маєте рацію. Стосовно символу.
— У мене навіть, — усміхнувся єпископ Вроцлава, — є для цього люди. Знята прямо з шибениці відбірна шайка. Готова на все. На кожен символ, який їй покажуть. Тож тобі, єпископе краківський, залишається тільки показати. Ми розуміємо один одного?
— Розуміємо.
— Ну то як? Угоду укладено? Clara pacta, boni ашісі? Збишеку? Відповідай.
— Clara pacta.
* * *
Острозький і Куропатва повернулися навіть раніше, ніж обіцяли, до четвертої нічної вігілії, а сигнал виступати дали на світанні. На деяке здивування Рейневана, князь Федір не повів їх севежським трактом, а наказав рушати на схід, просто назустріч червоному сонцю, яке піднімалося з-за обрію. А через якихось дві милі, пройдені гостинцем, наказав звернути на бездоріжжя.
— Ця річка — це була Лісварта, якщо не помиляюся, — Рейневан під'їхав до князя. — Куди ми прямуємо? Якщо можна знати?
— Доїдемо — побачиш.
— Не вомпи, медику, — Куропатва вирішив бути трішки доброзичливішим. — Будеш видів, усе буде як тра.
Рейневан покрутив головою, але нічого не сказав. Притримав коня, щоб опинитися на самому кінці колони.
Вони їхали. Сонце було високо, коли земля стала неприємною, підмоклою і грузькою. Щойно вони виїжджали з одного болота, як тут-таки в'їжджали в наступне, долали одну за другою багнисті долини чергового зарослого кривими вербами струмка. Над одним із таких струмків Рейневан побачив Прачку.
Її не помітив ніхто, крім нього, бо він їхав на кінці, на деякій віддалі від решти. Спочатку її не було, а була осяяна сонцем світла пляма на стовбурі засохлої і обдертої з кори верби. І раптом на місці плями з'явилася Прачка. Вона клячала біля верби, нахилившись над струмком, зануривши руки по самі лікті. Худа, аж кістлява під білою облягаючою сукнею. Її обличчя було цілком закрите за заслоною темного волосся, яке доходило до води і хвилювалося, підхоплене течією. Ритмічними, страхітливо повільними рухами вона прала, терла і витискала чи то сорочку, чи гезло. За кожним її рухом із гезла випливали хмарки темно-червоної крові. Весь потічок струменів кров'ю і кривавою піною.
200 Не можна лікувати нерозпізнану хворобу (лат., вислів античного медика Цельса, автора трактату «Про медицину»).
