Слава ЗСУ!

Як тільки вони в'їхали на подвір'я, зі східців ґанку збігла молода жінка. Рейневан упізнав її ще до того, як з-під хустки, що зсунулася на бігу, вивільнилося розкішне руде волосся. Упізнав її по тому, як вона рухалася, а рухалася вона так, наче танцювала, у танці ніби й не торкаючись землі, чистісінько тобі німфа, наяда чи якась інша неземна з'ява. Проста сіренька сукенка обтікала її тіло, наводячи на гадку про ті повітряно-ефемерні шати, якими — як для пристойності, так і для композиції, - художники прикривали чуттєві тіла своїх Мадонн та богинь на фресках, картинах і мініатюрах.

Маркета підбігла до Самсона, велет зсунувся із сідла просто в її обійми. Звільнившись, підняв дівчину, як пір'їнку, поцілував.

— Зворушливо, — Шарлей, спішуючись, підморгнув Рейневанові. — А не бачилися десь з півдня. Туга, як бачиш, мало їх не вбила. Яка ж це радість — зустрітися після такої тривалої розлуки.

— Ти, Шарлею, — почав Рейневан, — мабуть, ніколи не зумієш збагнути, чим є…

Він не закінчив. З невеликого покритого дерном льоху біля садка виринула друга істота прекрасної статі. Більш зріла. У кожному, так би мовити, кшталті, принаді і дюймі. Галатея чи Амфітрита, судячи з обличчя або фігури, Помона або Церера, якщо робити висновок на підставі кошика з яблуками та капустою.

— Ти щось казав? — запитав Шарлей з невинною міною.

— Ні. Нічого.

— Рада тебе бачити, паничу Рейневане, — сказала пані Блажена Поспіхалова. вдова за Поспіхалом, свого часу господиня будинку, розташованого в Празі, на Новому Місті, на розі вулиць Щепана та На Рибнічку. — Поспішіть-но, панове, поспішіть-но. Обід зараз буде на столі.

* * *

«Весна іде», — зауважив Рейневан, йдучи біля Шарлея розмоклою межею. З голих дерев крапотіла вода. Пахло мокрою землею. І чимось, що гнило.

— До Праги, — говорив Шарлей, — я прибув пізньої осені минулого року, після ракуського рейду. Перезимував у Самсона. У столиці ніколи не було надто спокійно, але тепер, навесні, стало геть погано. І з біса небезпечно. Справжній тобі казан з киплячим окропом, кажу тобі. Зайшлося про переговори Прокопа Голого з Сигізмундом Люксембурзьким…

— Прокоп веде переговори з Люксембуржцем?

— Отож-бо. Йдеться навіть про мир і визнання Люксембуржця королем. Умовою є прийняття останнім чотирьох празьких статей і легалізація секуляризації церковного майна. На таке Сигізмунд, ясна річ, ніколи не погодиться і домовленості розірве. Прокопові це добре відомо, на переговори він пішов, аби показати, що саме Люксембуржець і католики є агресивною стороною, яка хоче війни, а не миру. Це очевидно, але не для всіх. Прага на цьому грунті різко розділилася. Старе Місто підтримує переговори, закликає до примирення і визнання Сигізмунда королем Чехії. Нове Місто й чути про це не хоче. Масла у вогонь підливають проповідники з амвона. У Діви Марії Сніжної Люксембуржця називають «царем вавилонським» і підбурюють до розправи з «угодовцями та зрадниками». На Старому Місті, у Матері Божої Перед Тином, закликають покінчити з «фанатиками» та «радикалами». Як наслідок, Прага поділилася на два ворожі табори. Сва- тогавельську, Горську та Поржичиську брами забарикадували, вулиці поперегороджували кобилицями та ланцюгами. На рубежі день і ніч гримлять рушниці, свистять стріли, літають кулі, ре гулярно доходить до сутичок, після яких кров піниться у стоках. Обидві сторони провадять регулярні полювання на зрадників, а прийняти за такого можуть напрочуд легко. Саме час було звідти забиратися. Блажена… Гм… Її мосць Поспіхалова зізналася, що дістала у спадщину дім під Шумперком. А коли вийшла на яв оця справа з тобою, коли Сикора дав знати, що тебе повезуть саме через Шумперк, я вирішив, що це знак провидіння. Ми покинули Прагу, не роздумуючи. І без жалю.

- І що тепер? — Рейневан не міг приховати кпини. — Залишишся тут? Осядеш і будеш господарем на землі? А може, думаєш про женячку?

Шарлей подивився на нього. Усупереч очікуванням, дуже серйозно.

— Я думаю, — так само серйозно сказав він, — про тебе, друже. Бо якби не ти, то з Праги я б вирушив у зовсім іншому напрямку. А саме — будинським гостинцем, прямісінько в Угорщину, й далі — до Константинополя. Але вийшло так, що спершу треба допомогти другові. В халепі, в яку друг по-дурному вляпався. Бо ж таки вляпався?

— Шарлею…

— Вляпався чи ні?

— Вляпався.

— Втелющився по самі яйця, як муха в патоку?

— Втелющився.

— То розказуй.

* * *

Розказувати довелося двічі, бо коли вони після вечері зійшлися в коморі побесідувати, Самсон Медок теж забажав ознайомитися з ходом подій і з подробицями халепи, в яку Рейневан втелющився. Але якщо Шарлей слухав і тільки головою крутив, то Самсон тут-таки виступив з висновками.