Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Упізнаю стиль, — мовив Бедржих. — Це Сигізмунд Люксембурзький, наш екс-король. Єдиний вклад Вітольда — кострубата латина.
— Ці листи, — озвався Ян Пардус, — це очевидний результат з'їзду в Луцьку, де Люксембуржець князя Литви на свій бік перетягнув і на свій копил переробив.
— Пообіцявши йому королівську корону, — кивнув Прокоп. — А також інші на вербі груші, просто-таки небувалий урожай груш. На жаль, скидається на те, що magnus dux Lithuaniae[59] повірив у ці груші. Славний досі своєю мудрістю, розважністю та литовською хитрістю Вітольд дає Люксембуржцеві обвести себе круг пальця. Достоту, правду кажуть: Stultum facit Fortuna quem vult perdere[60].
— Це надто вже дивно, як на мене, — заявив Бедржих. — Настільки, що я підозрюю в цьому якусь гру. Зрештою, це була б не першина для Вітольда і Ягайла. Не перша їхня облудна гра.
— Це факт, — Прокоп облився водою з цебра і обтрусився, як пес. — Проблема в тому, що гра відбувається на шахівниці, фігурами на якій є і ми. А якби раптом польський король вийшов з-за рокірування, за яким досі ховався, він може внести замішання в розстановку. Отож мусимо, як у шахах, передбачати на кілька ходів наперед. І ставити на критичні поля своїх власних пішаків. Раз ми вже заговорили про пішаків… Рейневане!
— Так, гейтмане.
— Поїдеш на Шльонськ. З місією.
— Я? Чому я?
— Бо я так наказую.
Прокоп відвернувся. Бедржнх, навпаки, дивився на Рейневана проникливим поглядом. Пардус шкріб п'ятку шорстким каменем. Пухала хляскав себе різками по спині.
— Брате Прокопе, — промовив у тиші Рейневан. — Ти наслухався пліток і маєш мене під підозрою. Хочеш піддати мене випробуванню. Ти наказав стежити за мною і за моїми друзями. А тепер раптом — місія на Шльонськ. Таємна місія, яку довіряють тільки найбільш довіреним і надійним людям. Хіба ти вважаєш мене саме таким? Не думаю. Однак це я розумію. Я провокації не розумію. Ані її мети, ані її сенсу.
Прокоп довго мовчав.
— Пардус! — нарешті гукнув він. — Бедржих! Розп'яття! Хутко!
— Що?
— Давайте сюди, курва, розп'яття!
Наказ було виконано блискавично. Прокоп простягнув розп'яття в бік Рейневана.
— Поклади пальці. Дивися мені в очі! І повторюй. Цим Святим Хрестом і Мукою Господа нашого клянуся, що я, будучи схоплений Яном Зембицьким, не зрадив, і не перейшов на бік вроцлавського єпископа, і не служу тепер єпископові для пригноблення моїх братів, добрих чехів, прибічників Чаші, з метою підло шкодити їм зрадою. Якщо я збрехав, то нехай здохну, нехай мене шляк трафить і пекло поглине, а перед тим хай на мене впаде сувора десниця революційної справедливості, амінь.
— …схоплений Яном Зембицьким, не зрадив… Не служу єпископові… Амінь.
— Ну ось, — підсумував Прокоп. — І все з'ясовано. Справа зрозуміла.
— Може б, іще для впевненості спробувати ордалій? — Бедржих зі злосливою усмішкою показав на розпечене каміння. — Суду Божого пробою вогню?
— Можна, — спокійно погодився Прокоп, дивлячись йому в очі. — На мій знак обвинувач і обвинувачений сідають на каміння, обидва одночасно, голими сраками. Хто довше висидить, того й правда. Ти готовий, Бедржиху? Зараз дам знак!
— Я жартував.
— Я теж. І тішся, що тільки так.
* * *
— Розп'яття, — підбив підсумок Шарлей, скривившись як середа на п'ятницю. — Боже, який жалюгідний і ярмарковий спектакль. Наївна, примітивна і позбавлена смаку вистава. Ти ж, сподіваюся, не повірив у цей вертеп?
— Не повірив. Але це не має особливого значення, бо Прокоп аж ніяк не жартував. Він справді хоче послати мене з місією на Шльонськ.
— Подробиці повідомив?
— Жодних. Сказав, що сповістить, коли настане час.
Шарлей, навіть не намагаючись перекричати поляків, які бенкетували неподалік, встав і різко замахав руками. Корчмар помітив, закликав дівку, і та невдовзі підбігла з новими кухлями.
— Отже, їдеш на Шльонськ, — Шарлей здмухнув піну. — Як ти і хотів. І ми з тобою, бо ж не залишимо тебе самого як палець. Гм, треба буде як слід спорядитися. Ранком пройдуся по базарі, огляну товари, доставлені контрабандою з Малопольщі, зроблю покупки…
— Коштів тобі вистачить?
— Не бійся. На відміну від тебе, я дбаю, щоби моя участь у гуситській революції приносила прибутки. Я ризикую шкурою за справу Чаші, але при цьому дотримуюся принципу virtus post nummos[61]. Гм, це наштовхує на одну думку…
— Я тебе слухаю.
— Може, таємна і таємнича експедиція на Шльонськ, котра оце власне готується, — це усмішка долі? Може, це той щасливий випадок, на який ми чекали?
59 Великий князь литовський (лат.).
