Слава ЗСУ!

Жидiвська пропаганда на весь голос кричить, що Ізраїльська республiка є демократична. Ось кiлька прикладiв її "демократичностi". За її законами шлюб особи жидiвської вiри з особою нежидiвської вiри вважається за неправосильний, незаконний. Правним шлюбом закон вважає лише той, що його дав рабин. До Палестини переселилося чимало жидiв, що мали жiнок християнок чи атеїсток. В Ізраїльськiй республiцi не лише тi жiнки, але й їхнi чоловiки жиди та дiти опинилися в повному бойкотi. Їх гнобили та знущалися всiма способами. Їхнiх дiтей у школах немилосердно били, прозиваючи ґоями.

Навiть чистокровнi жиди жидiвської вiри не всi мають однаковi права. Наприклад, лише правовiрнi жиди — ашкеназi — мають всi права, а поступовi, тобто реформованi, не мають права мати навiть синагог. До Iзраїлю приїхало чимало африканських жидiв (жидiвської вiри). Європейськi жиди в Iзраїлi ставляться до них з погордою, не допускають до своїх синагог чи товариств.

Iзраїльська республiка має "Закон про репатрiантiв". За ним кожний жид має нiчим не обмежене право оселитися на стало в Ізраїльськiй республiцi i бути її громадянином з усiма правами. Польський жид Освальд Руфейсин, рятуючи своє життя вiд гiтлерiвцiв, переховувався 18 мiсяцiв у польському католицькому монастирi. Там вiн вихрестився i став католицьким ченцем. Вiн не відрiкався своєї жидiвської народностi, навiть був сiонiстом. Вiн переїхав 1959 року до Iзраїлю i попросив дати йому громадянство Ізраїльської республiки. Її уряд вiдмовив йому, бо особа навiть жидiвської народностi, але нежидiвської вiри не має права бути громадянином Ізраїльської держави.

А що сталося би з тими членами парламенту якоїсь християнської чи мусульманської держави, якi запропонували б ухвалити закон, за яким особа жидiвської вiри не має права бути громадянином їхньої держави?

Парламент Ізраїльської республiки ухвалив 1965 року закон, який суворо карає тих, якi навертають жидiвських дiтей та молодь на християнство. Закони СРСР карають каторгою тих, хто навчає дiтей та молодь християнським молитвам та iдеям.

Жидiвська юрба в Iзраїлi БЕЗКАРНО багато разiв нападала на християнськi церкви i розганяла тих, що молилися. Великi часописи в усьому свiтi мовчали. А як би вони кричали, коли би десь у свiтi християнська юрба напала б на жидiвську синагогу?

Уряд Iзраїлю тимчасово припинив 1946 року громадянськi демократичнi свободи та права. Це "тимчасово" тягнеться досi. Громадянськi демократичнi права лишилися лише на сторiнках Конституцiї. Достеменно так як у СРСР. Отже, не дивно, що навiть жиди, якi звикли мати демократичнi права в iнших державах, тiкають з Iзраїлю. Наприклад, з тих, що приїхали з Англiї, 90 % повернулися до Англiї. Навiть з польських жидiв 35 % втiкло з Iзраїлю до США. А нiхто не може виїхати з Iзраїлю без окремого дозволу уряду. Одержати ж той дозвiл надзвичайно тяжко. Якби не ця фактична заборона виїздити, то бiльше як половина жидiв Iзраїльської республiки виїхала би з неї. Чи не те саме є в такому ж "демократичному" СРСР?

Повну вiдповiдальнiсть за те, що дiється на Близькому Сходi, несуть Великобританiя та США. Вони ж створили Ізраїльську республiку. Тої республiки не iснувало б без їхньої допомоги. З багатьох фактiв їхньої допомоги згадаємо тут ще два.

ООН мала ухвалити розподiл Палестини на двi частини — жидiвську й арабську. Для того треба було мати двi третини голосiв членiв ООН. Тих двох третин голосiв за розподiл не було. Мiж тими, що проти, були, наприклад, Грецiя, Лiберiя, Гаїтi, Фiлiппіни. Такi держави одержували вiд США велику допомогу. Отже, президент Г. Трумен загрозив, що вiн припинить допомогу їм, якщо не голосуватимуть ЗА розподiл Палестини. Крiм того, 26 сенаторiв США дуже натиснули на 12 членiв ООН, якi не хотiли голосувати за розподiл Палестини. Пiд таким великим тиском США ООН ухвалила 29.11.1947 р. розподiл Палестини на двi частини. Пригадаймо, що власниками 96 % тої землi були араби.

Кiлька Римських Пап багато разiв виступали офiцiйно проти всього жидiвства, бо саме жидiвство у щоденнiй дiяльностi i у "Талмудi" виявило свою запеклу ненависть i ворожнечу до християнства. Тож не дивно, що католицькi пiвденно-американськi держави були проти того, щоби прийняти Iзраїль до ООН, поготiв ще й тому, що католицька церква вважала Єрусалим за християнську святиню i колись (у XIII ст.) благословила i допомагала хрестоносцям визволяти Єрусалим вiд нехристиянської, мусульманської влади. Тож мiняти мусульманську владу на iншу нехристиянську — жидiвську — не було жодного сенсу. Без голосiв пiвденно-американських держав не було потрiбної бiльшостi голосiв членiв ООН. Отже, заступник мера мiста Нью-Йорка жид М. Сiлвер намовив свого американського особистого приятеля кардинала В. Спелмана, щоби той вплинув своїм кардинальським авторитетом на уряди пiвденно-американських держав, аби вони голосували за прийняття Iзраїлю до ООН. В. Спелман це зробив, тi держави голосували за прийняття.