Слава ЗСУ!

Президент Ф. Рузвельт умер наглою смертю за дуже таємничих обставин. Вмер далеко вiд дому. Єдиним свiдком його смертi була московка-малярка, що малювала його образ. На другий же день по смертi вона щезла. Звичайно труну померлого (а визначної особи понадто) лишають не закритою 2–3 днi, аби родичi та приятелi могли подивитися на нього в останнiй раз i попрощатися. Труну ж Ф. Рузвельта одразу закрили, вiко забили цвяхами i не показали мертвого Ф. Рузвельта нiкому. Не показали навiть його синовi, який приїхав здалеку. Чому?

Президент Л. Джонсон доручив провадити слiдство про вбивство президента Дж. Кеннедi вiдомому мафiозному босу, вiдкритому комунолюбовi суддi Е. Уореновi, водночас забороняючи всiм iншим слiдчим установам вести своє розслiдування. По кiлькох мiсяцях слiдства 20 свiдкiв убивства та приятелiв, причетних до убивства осiб, померли наглою смертю. Навiть убивця вбивника президента Л. Освальда жид Дж. Рубiнштейн умер на-глою смертю у в'язницi. Чому?

Великий ворог комунiстiв i мафiозних поплiчникiв, голова Сенатської слiдчої лави Дж. Маккартi помер наглою смертю в лiкарнi вiд невiдомої хвороби.

У XX ст. органiзацiї полiтичних таємних i нетаємних вбивств переходять вже межi однiєї держави, їх метою стає вже не нищення осiб, а розправа з iдеями, що їх убитi сповiдували й захищали. Ми тепер є наочними свiдками всiлякого нищення i то у свiтовому масштабi, насамперед нищення всiх без винятку iдей, що їх породило християнство. Чільне мiсце серед християнських iдей займає iдея вiльної людини i вiльного народу. Ця iдея породила iдеї гiдностi людини, вiльної думки i слова, особистого почину, народоправства, вiдповiдальнiсть уряду перед народом i законом. "З народу, через народ, i задля народу," — так висловив цi iдеї президент США Б. Франклiн, — одним з найголовнiших здобуткiв вiльного громадянина є незалежний суд, що має однаковi закони для жебракiв i для короля, що має право карати як короля, так i уряд. Тепер же, на наших очах, у всьому свiтi падає щороку влада парламенту i незалежнiсть суду. Так поволi, але стало, навiть на батькiвщинi парламентаризму в Англiї, вiльний колись громадянин стає лише безвiльним колiщатком величезної, всесильної, бездушної державної машини. Навiть в Англiї i культурних її точках у Пiвнiчнiй Америцi, Австралiї вiдходить вже в царину спогадiв вiльний особистий почин (iнiцiатива), самоуправа, децентралiзацiя уряду, права i вольностi, що за них предки пролили море кровi. А предки колись казали: "Найбiднiший англiйський жебрак у своїй безверхiй халупцi має законом забезпеченi права НЕ виконати наказу найвищих можновладцiв Британської iмперiї. До похилої халупки англiйського злидаря буревiй може влетiти, але не смiє переступити її порогу без дозволу власника сам король. Вiльна хата англiйця — це наймiцнiша твердиня волi i могутностi британських островiв".

Цi гордi слова вiльного народу сказав 200 рокiв тому своєму королевi його мiнiстр Вiльям Пiт. А 1947 року англiйський же мiнiстр К. Етлi сказав Парламентовi, що урядовцi в усiй Англiї мають право зайти до кожної англiйської хати, не питаючись дозволу, аби подивитися чи власник бува не порушує наказiв уряду. Тепер таке називається гарною назвою "планова державна економiка". Гордi англiйцi вже не мають моральних пiдстав спiвати колишнiй свiй гiмн: "Нiколи, нiколи, нiколи англiєць не буде рабом". Загубивши моральнi пiдстави цього гiмну, само собою загубили англiйцi моральне право i на свiй колишнiй гiмн: "Британiя, пануй на морях". Загубивши моральне право на цей гімн, — загубили i свою iмперiю.

Увесь свiт є свiдком якогось планового намiру накинути крiпацтво не лише малим, але й великим народам, всьому свiтовi. I водночас якихось iнстинктивних, вiдрухових зусиль народiв вирватися з лабет, що їх затискують. Влада таємничих осiб над урядами навiть i великих держав — це вже факт, доведений подiями. Бюро розслiдувань Конгресу США виявило навiть прiзвища таких осiб в урядi i поза урядом. Тi особи захопити владу таким способом, що тепер полiтика кожної держави, а великої i поготiв, пов'язана з полiтикою держав усього свiту. Обсяг же свiтової полiтики є такий величезний, що її не в силi збагнути розум однiєї чи кiлькох осiб, хоч би й генiальних. Тим-то тепер президенти, голови урядiв, мiнiстри мусять мати бiля себе дорадникiв, знавцiв окремих царин життя i то не лише в їхнiй державi, але й у всьому свiтi; мусять робити лише те й так, як радять тi дорадники. Так фактично державна полiтика опинилася в руках тих дорадникiв, а президенти, королi, мiнiстри обернулися лише в гумовi печатки. За останнiх 50 рокiв тими дорадниками щораз бiльше стають мафiози рiзних забарвлень: комунiсти, соцiалiсти, лiвi лiберали, iнтернацiоналiсти.