Слава ЗСУ!

- Михайле Олександровичу, - неголосно звернувся Воланд до голови, і тоді повіки вбитого ледь піднялися, і на мертвому обличчі Марґарита, здригнувшися, побачила живі, сповнені думкою та стражданням очі. - Все сповнилося, чи не так? - вів далі Воланд, дивлячись голові у вічі. - Голова відтята жінкою, засідання не відбулось, і у вашому помешканні живу я. Це - факт. А факт - най-упертіша у світі річ. Але тепер вас цікавить подальше, а не цей доконаний факт. Ви завжди були палким речником тієї теорії, що, коли відтинають голову, життя людини уривається, вона перетворюється на попіл і відходить у небуття. Мені приємно дати вам до відома в присутності моїх гостей, хоч вони засвідчують зовсім іншу теорію, що ваша теорія і поважна, і дотепна. Втім, усі теорії варті одна одної.

Є серед них і така, згідно з якою кожному буде дано за вірою його. Хай же так і буде! Ви відходите в небуття, а мені втішно буде з чаші, в яку ви перетворюєтеся, випити за буття! Воланд підніс шпагу. Шкіра на голові тут-таки зчорніла і збіглась, а потім повідпадала шматками, очі пропали, і невдовзі Марґарита угледіла на таці жовтавий, зі смарагдовими очима й перлистими зубами, на золотій нозі череп.

Кришка черепа відкинулася на завісці.

- Ще мент, мессіре, - сказав Коров’єв, реагуючи на запитальний погляд Воланда, - і він стане перед вами. Я чую серед цієї замогильної тиші, як поскрипують його лаковані черевики та як дзвенить келих, який він поставив на стіл, востаннє в житті випивши шампанського. Та ось і він.

Прямуючи до Воланда, увіходив у залу новий без пари гість. Зовні він нічим не різнився від численних інших гостей-чоловіків, окрім одного: гостя аж хитало від хвилювання, що добачалось уже здалеку. На його щоках горіли плями, а очі бігали, украй збентежені. Гість був ошелешений, і це було цілком природно: його вразило все, і насамперед, безумовно, вбрання Воланда.

Одначе гостя було зустрінуто винятково люб’язно.

- О, любий бароне Майґелю, - привітно усміхаючись, звернувся Воланд до гостя, у котрого очі ставали рогом, - я маю щастя рекомедувати вам, - звернувся Воланд до товариства, - шановного барона Майґеля, службовця Глядацької комісії на посаді ознайомлювача іноземців з визначними пам’ятками столиці.

Тієї миті Марґарита завмерла, бо упізнала враз цього Майґеля. Він кілька разів потрапляв їй на очі в театрах Москви та в ресторанах. “Стривайте... - подумала Марґарита, - він, виходить, також помер, чи що?..” Але тут усе з’ясувалося.

- Любий барон, - вів далі Воланд, радісно посміхаючись, - був такий ґречний, що, довідавшись про мій приїзд до Москви, відразу зателефонував мені, пропонуючи свої послуги фахівця, тобто ознайомлювача з визначними місцями. Я, звісна річ, був щасливий запросити його до себе.

У цей час Марґарита побачила, як Азазелло передав тацю з черепом Коров’єву.

- А до речі, бароне, - раптом інтимно стишивши голос, проказав Воланд, - розійшовся поговір про вашу надзвичайну допитливість. Кажуть, що вона, єднаючись із вашою не менш розвинутою балакучістю, почала привертати загальну увагу. Ба навіть більше: лихі язики вже кинули слово - обмовник і шпигун. А понад усе є припущення, що це спричиниться до вашого сумного кінця, десь так за місяць, не пізніше. Так ось, щоб вибавити вас від такого прикрого очікування, ми поклали допомогти вам, скориставшися з тієї обставини, що ви напросились до мене в гості саме з метою підглянути, підслухати все, що можна. Барон став блідішим за Абадонну, котрий був надзвичайно блідий за своєю природою, а потім подіялась якась дивовижа. Абадонна опинився перед бароном і на секунду скинув свої окуляри. І в ту ж мить щось сяйнуло вогнем у руках Азазелло, щось негучно ляснуло, як у долоні, барон почав падати навзнак, яскраво-червона кров цівкою ударила йому з грудей і залила крохмальну сорочку та жилет. Коров’єв підставив чашу під пружний червоний струмінь і передав наповнену чашу Воландові. Безживне тіло барона в цей час лежало вже долі.