Слава ЗСУ!

— Велю тобі: запитуй! — квапливо сказав король.
— Ваша величносте... чим ви правите?
— Усім,— дуже просто одказав король.
— Усім?
Король скромним жестом показав на свою планету, а також на інші планети й зірки.

— I всім цим ви правите? —перепитав маленький принц.
— Усім,— одрік король.
Він-бо був не лише абсолютний монарх, а й цар усесвітній.
— I зірки скоряються вам?
— Авжеж,— притакнув король.— Зірки виконують мої повеління негайно. Непослуху я
не потерплю.
Така могутність викликала в маленького принца захват. От би йому таку владу,
тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок три рази на день, а сімдесят
два, а то й сто, і двісті разів, і навіть стільця не пересуваючи! Згадавши свою
покинуту планетку, він трошки зажурився і зважився попросити в короля:
— Я б хотів подивитись, як сідає сонце... Зробіть мені ласку... Звеліть сонцеві
зайти...
— А коли я звелю якомусь генералові пурхати метеликом із квітки на квітку, або
написати трагедію, або перекинутися морською чайкою — і генерал не виконає
наказу,— хто буде винен: він чи я?
— Ви, ваша величносте,— не вагаючись, відповів маленький принц.
— Цілком слушно,— відповів король.— Від кожного треба вимагати лишень те, що він
може зробити. Влада передусім має бути розумна. Коли ти накажеш народові
кинутись у море, то він учинить революцію. Я маю право вимагати послуху, бо мої
розпорядження розумні.
— А як же мій захід соня? — нагадав маленький принц: питаючись про щось, він
ніколи не заспокоювався, поки не діставав відповіді.
— Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб сонце сіло. Почекаю, поки будуть
сприятливі умови, в тому й мудрість володаря.
— А коли це буде? — спитав маленький принц.
— Гм... Гм...— відповів король, гортаючи грубого календаря.— Це буде... гм,
гм...— сьогодні це буде за чверть восьма вечора. I тоді побачиш, як точно
виконуються мої розпорядження.
Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. Та
й, сказати по щирості, він уже нудився.
— Мені пора,— сказав він королю.— Більше нема чого тут робити.
— Зостанься! — мовив король, неабияк гордий з того, що в нього знайшовся
підданець.—Зостанься, я призначу тебе міністром.
— Міністром чого?
— Ну, міністром... міністром юстиції.
— Але ж тут нема кого судити.
— Хтозна,— мовив король.— Я ще не оглянув усього свого королівства. Я вже
старий, для карети місця в мене нема, а ходити пішки я зморююся.
Маленький принц нахилився і заглянув ще раз на той бік планети.
— О, я вже подивився! — вигукнув він.— Там більше нікого немає.
— То суди сам себе,— відказав король.— Це найважче. Себе судити набагато важче,
ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.
— Сам себе я можу судити де завгодно,— сказав маленький принц.— Для цього мені
нема чого тут жити.
— Гм... Гм...— задумався король.— Здається, десь на моїй планеті живе старий
пацюк. Ночами я його чую. Ти можеш судити цього старого пацюка. Вряди-годи
засуджуватимеш його на смертну кару. Отож від тебе залежатиме його життя. Але
щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб берегти його. Адже він у нас один.
— Не люблю смертних вироків,— мовив маленький принц.— Та й мені вже пора.
— Ні, не пора,— заперечив король. Маленький принц уже зовсім зібрався в дорогу,
але йому не хотілося засмучувати старого монарха.
— Якщо ви, ваша величність, бажали б, щоб вашу волю вволяли, ви могли б дати
мені розумний наказ. Веліти, приміром, не гаючись, рушати в путь. Мені здається,
умови для цього саме сприятливі...
Король нічого не відповів, маленький принц постояв у нерішучості, потім зітхнув
і пішов геть.
— Призначаю тебе моїм послом! — гукнув услід йому король.
I виглядав він дуже владно. «Та й диваки оці дорослі»,— помислив маленький
принц, пускаючись у мандри.

XI

На другій планеті жив шанолюб.
— Ага, ось і шанувальник з'явився! — гукнув він, угледівши ще здалеку маленького
принца.
Адже для чваньків усі люди — то їхні шанувальники.
— Добридень,— мовив маленький принц.— Який кумедний у вас капелюх.
— Це для вітання,— відповів шанолюб.— Щоб уклонятися, коли мене вітають. На
жаль, сюди ніхто не зазирає.
— Он як? - сказав маленький принц, нічого не второпавши.
— Поплещи у долоні,— порадив йому шанолюб.