Слава ЗСУ!

Моє життя в цій країні можна було б назвати щасливим, якби не кумедні та прикрі випадки, що іноді траплялися зі мною через мій маленький зріст. Про деякі з них я дозволяю собі тут розповісти. Глемделкліч часто виносила мене в меншій скриньці в королівській сад і не раз, вийнявши із скриньки, тримала на руці або пускала ходити по землі. Одного дня карлик, що тоді жив у королеви, пішов у сад разом з нами. Я йшов по землі і, опинившись разом із ним коло карликової яблуні, захотів раптом виявити свою дотепність дурним порівнянням карлика з тим деревом. Злостивий негідник, вибравши зручну мить, струснув його саме над моєю головою, і з дванадцятеро яблук, кожне з добру бристольську бочку завбільшки, впали навколо мене. Одне з них, коли я нахилився, вдарило мені по спині, і я зразу повалився ниць на землю. На щастя, падіння не заподіяло мені ніякої шкоди, і я попросив пробачити карлика, бо сам перший зачепив його.

Іншого разу Глемделкліч, залишивши мене на м'якому моріжку, пішла кудись із своєю вихователькою. Раптом почалася злива з градом: я звалився з ніг, а градини, завбільшки з тенісний м'яч, дошкульно посікли мені тіло. Але мені пощастило долізти на всіх чотирьох до заростей кмину й заховатись у них, лігши ницьма. Після цієї пригоди я десять днів не виходив з кімнати, так у мене все боліло. Проте в цьому немає нічого дивного, бо природа зберігає тут ті самі пропорції в усіх своїх виявах, і тамтешні градини в тисячу вісімсот разів важчі за європейські. Це я зможу засвідчити з власного досвіду, бо з цікавості виміряв і зважив їх.

В тому ж таки саду зі мною трапилася ще страшніша пригода. Віднісши мене в безпечне, як їй здавалося, місце, моя маленька нянька залишила мене на самоті із своїми думками (про що я часто просив її). Цього разу вона не взяла з дому моєї скриньки, щоб не утруднювати себе. Залишивши мене самого, вона разом з іншими придворними дамами пішла на другу половину саду. Коли вона зайшла так далеко, що не могла вже чути мого голосу, маленький білий спанієль одного із садівників якось ускочив у сад і опинився біля грядки, де я лежав. Понюхавши повітря, він зараз же підійшов до мене, схопив у зуби, побіг до свого хазяїна і, крутячи хвостом, обережно поклав мене перед ним на землю. На щастя, він був так добре вимуштруваний, що не заподіяв мені ніякої шкоди й навіть не подер одягу. Бідолашний садівник — мій добрий знайомий і приятель — страшенно перелякався. Він обіруч підняв мене з землі й запитав про моє здоров'я, але я був такий розгублений, що не міг звести духу й спершу не відповів нічого. Трохи згодом садівник одніс мене до моєї няньки, що тим часом повернулася туди, де я залишився, і дуже схвилювалася, не знайшовши мене. Глемделкліч добре-таки вилаяла садівника за його собаку, але нікому не сказала про цю пригоду, боячись накликати на нього гнів королеви; а я мовчав, бо думав, що така пригода не додає мені честі.

Після цього випадку Глемделкліч вирішила ніколи не спускати мене з ока надворі. Я й раніш побоювався такого рішення і втаїв од неї кілька невеличких прикростей, що скоїлися зі мною під час її відсутності. Одного разу шуліка, літаючи понад садом, напав на мене; він не схопив мене в пазурі тільки тому, що я видобув свій тесак, я потім утік під захист кущів. Другим разом, зійшовши на свіжу кротовину, я по саму шию провалився в яму, через яку кріт викидав нагору землю, і мусив вигадати якусь брехню, щоб пояснити, чому в мене забруднений одяг. Трапилося мені також зламати собі праву гомілку, спіткнувшись об черепашку равлика, коли я гуляв сам та думав про мою бідну Англію і про дружину з дітьми.

Не можу сказати, чи мені було приємно, чи ображало, що під час моїх самотніх прогулянок дрібні птахи зовсім не виявляли остраху переді мною. Вони стрибали не далі як на ярд од мене, шукаючи хробаків та іншу поживу, і поводились так байдуже, неначе біля них не було нікого. Я пригадую, як один дрізд наважився вихопити в мене з рук шматок пирога, що його дала мені Глемделкліч на сніданок. Коли я хотів упіймати яку-небудь пташину, вона починала нахабно кружляти навколо мене, намагаючись схопити мене за пальці, а потім спокійно летіла геть шукати черву та слимаків. Тільки один раз мені пощастило влучити ціпком по голові коноплянку так, що вона як мертва впала на землю. Обхопивши обома руками шию птиці, я з виглядом переможця поніс її до моєї няньки, але дорогою коноплянка, тільки приголомшена ударом, очумалась і почала бити мене крилами по голові (хоч я й тримав її далеко від себе, і вона не могла досягти мене кігтями). Я, мабуть, разів двадцять думав, що от-от упущу її. Визволив мене один слуга, скрутивши птиці шию, а на другий день, з наказу королеви, мені подали її на обід. Якщо пам'ять не зраджує мене, коноплянка була трохи більша за англійського лебедя.