Слава ЗСУ!

Далі я зустрівся з одним астрономом, що надумав примістити сонячний годинник на флюгер міської ратуші. Він поставив завдання погодити річні та добові рухи Землі й Сонця з випадковими змінами вітру.

Я відвідав ще багато лабораторій, але, дбаючи за стислість викладу, не утруднюватиму читача описом усіх дивинок, які я там бачив.

Досі я оглядав лише одну половину Академії. Другу половину становили вчені, які рухали наперед умоглядні науки. Скажу я дещо й про них, згадавши спершу ще за одну славетну особу, яку в Академії називають «універсальним ученим». Він розповів нам, що цілих тридцять років присвятив проблемі поліпшення умов людського життя. В нього дві великі кімнати, вщерть повні різних дивовижних речей, і п'ятдесят помічників. Дехто з них згущував повітря й перетворював його на суху, відчутну на дотик матерію, вилучаючи з нього азот і виціджуючи воду та інші рідкі речовини. Дехто намагався розм'якшити мармур так, щоб з нього можна було робити подушечки для шпильок; той перетворював на камінь кінські копита, щоб кінь не зношував їх. Сам професор тим часом розв'язував два великі завдання: перше — засівати лани замість зерен половою, в якій, з його слів, є й родюча сила, — це він довів численними експериментами, яких я не спромігся зрозуміти; а друге — винайти мазь, від якої у ягнят випадала б уся чисто вовна. Він сподівався, що невдовзі виведе породу голих овець, які в майбутньому витіснять звичайних по всьому королівству.

Далі ми перейшли до другої частини Академії, де жили винахідники, що вивчали абстрактні науки.

Перший професор, до якого я завітав, мав велику аудиторію, де було сорок учнів. Привітавшися, я з цікавістю почав розглядати верстат, що займав більшу частину кімнати. Вчений помітив це й попросив не дивуватися. Справа в тому, пояснив він, що його система філософських досліджень базується на механічних приладах. Безперечно, весь світ незабаром буде примушений визнати їхню доцільність, і він пишався тим, що така благородна, велична думка ніколи ще не виникала в мозку людському. Кожен знає, як важко опанувати те чи інше мистецтво або досконало вивчити якусь галузь науки. Користуючись його системою, найнездібніша людина, доклавши трохи зусиль і витративши певну кількість часу, спроможеться писати книги з питань філософії, поезії, політики, математики та теології, і для цього не треба буде ні геніальності, ні знань. Він підвів мене до верстата, коло якого, вишикувавшись у лави, стояли його учні. Верстат цей мав двадцять квадратних футів і стояв посеред кімнати. Рама його складалася з невеличких дерев'яних табличок, завбільшки з гральні кості, зв'язаних тонким дротом. На табличках були наліплені клапті паперу, на яких були списані всі слова їхньої мови, в усіх відмінах, часах та способах, але без усякого ладу. Професор попросив мене простежити за роботою машини. З його наказу учні взялися за залізні ручки, яких було сорок на всій рамі верстата, і враз крутнули їх, змінивши тим увесь порядок слів. Тоді він звелів тридцяти шістьом учням повільно читати рядки на верстаті, і ті, коли натрапляли на три-чотири слова, що разом давали якийсь натяк на речення, диктували його іншим чотирьом хлопцям. Такі вправи повторили тричі; машина була побудована так, що з кожним поворотом ручки слова розташовувались по-іншому.

Юні школярі витрачали на це діло щодня по шість годин, і професор показав мені кілька величезних томів, де були зібрані всі записи. Він збирався поєднати їх і, користуючись із цього багатющого матеріалу, дати світові викінчений звід усіх наук. На його думку, науки та мистецтва розвивалися б куди краще, якби суспільство утворило спеціальний фонд і поставило в Лагадо ще сот п'ять таких верстатів, зобов'язавши керівників їх допомагати йому складати фрази з численних комбінацій слів.

Він розповів мені, що цей винахід змалку полонив його думки, що тепер на його верстаті — цілий словник і що він якнайточніше вирахував пропорції між частками, іменниками, дієсловами та іншими частинами мови, вживаними в книжках.

Я щиро подякував цій славетній особі за лекцію та демонстрування верстата і обіцяв, якщо повернуся коли-небудь на батьківщину, оголосити його там єдиним винахідником цієї дивної машини, форму якої я попросив дозволу накреслити на папері. Я сказав також, що наші європейські вчені мають звичку красти один у одного винаходи, але я вживу заходів, щоб честь його винаходу належала лише йому і нікому іншому.

Потім ми відвідали школу мовознавства, де троє професорів працювали над удосконаленням рідної мови.

Перший проект пропонував спростити мову, замінивши багатоскладові слова односкладовими і скасувавши дієслова та дієприкметники, бо насправді всі мислимі речі — виключно іменники.