Слава ЗСУ!

Так прожили ми на острові півтора тижня, гостюючи більшу частину дня у правителя, а ночуючи в місті. Я скоро так призвичаївся до духів, що через три або чотири візити вони не викликали вже в мене ляку. Щоправда, я відчував деякий острах, але цікавість брала над ним гору. Нарешті його високість запропонував мені викликати з того світу будь-кого з померлих. Я міг сам питати їх, з однією тільки умовою, щоб запитання мої стосувалися їхнього життя на землі. Я можу цілком покластися на них, бо вони казатимуть саму правду; адже брехня на тому світі — талант зовсім непотрібний.

Я щиро подякував його високості за таку велику ласку. Ми стояли в кімнаті, звідки видно було прегарний парк; а що настрій у мене був піднесений, то я зажадав побачити Александра Македонського[42] на чолі його війська після бою під Арбелою. Великий полководець з'явився за першим порухом пальця правителя на широкому полі перед вікном. Ми запросили Александра в кімнату; мені дуже важко було зрозуміти його грецьку мову, а він мало розумів мою. Він присягався, що його не отруїли, а він помер з гарячки після доброї пиятики.

Далі я побачив Ганнібала[43] під час його переходу через Альпи, і він сказав мені, що не має й краплі оцту в своїм таборі. Я бачив Цезаря[44] і Помпея[45] на чолі їхніх армій, готових до бою, і Цезаря під час його останнього тріумфу. Я просив показати мені римський сенат і, для порівняння з ним, сучасний парламент. Перший здавався зборами героїв, півбогів; другий — набродом гендлярів, злодюжок, грабіжників та розбишак.

На моє прохання правитель знаками звелів Цезареві та Брутові[46] наблизитися до нас. Побачивши Брута, я вмить пройнявся глибокою пошаною. Мене вразила надзвичайна чесність, безперечна відвага, щирий патріотизм і любов до всього людства, за які промовляла кожна риса його обличчя. Я з задоволенням спостеріг, що обидва вони живуть у цілковитій злагоді, а Цезар признався, що найславетніші його вчинки не варті й малої частини слави його вбивці. Я мав честь довго розмовляти з Брутом, і він сказав мені, що його предок Юній, Сократ[47], Епамінонд[48], Катон Молодший[49] та сер Томас Мор[50] — завжди з ним укупі.

Я надокучив би читачеві, перелічуючи величезну кількість славетних осіб, викликаних, щоб задовольнити ненаситне моє бажання бачити перед собою світ у всіх періодах його давньої історії. З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що нищили тиранів та узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені й покривджені народи. В мене не вистачає слів, щоб красномовно висловити всі почуття, які охопили мене при зустрічі з цими людьми.

РОЗДІЛ VIII

Дальший опис Глаббдабдрібу. Поправки до давньої і сучасної історії.

Один день я присвятив розмові з найуславленішими мудрецями стародавнього світу. Я попросив викликати Гомера[51] та Арістотеля[52] разом з усіма їхніми коментаторами. Проте цих останніх була така сила, що кількасот їх мусило чекати надворі та в інших кімнатах палацу. Я не тільки відразу впізнав двох геніїв серед юрби, але й відрізнив одного від одного. Гомер був вищий на зріст і вродливіший за Арістотеля. Як на свій вік, тримався він дуже прямо, а очі його були найжвавіші та найпроникливіші з усіх, які я будь-коли бачив. Арістотель дуже горбився й спирався на ціпок. Обличчя його було худорляве, волосся — рівне й рідке, голос — глухий. Я швидко помітив, що обидва вони були незнайомі зі своїми коментаторами і досі ніколи не бачили їх і не чули про них. А один із привидів, імені якого я не називатиму, шепнув мені, що на тому світі коментатори завжди тримаються якнайдалі від своїх авторів. Їм соромно дивитися у вічі мудрецям, суть чиїх творів вони так жахливо перекрутили у своїх коментарях. Я познайомив Гомера з Дідімом[53] та Євстафієм[54] і переконав його поставитись до них краще, ніж вони, мабуть, заслуговували, бо Гомер швидко виявив, що їм не вистачає хисту зрозуміти дух поезії. Я познайомив був Арістотеля із Скоттом[55] та Рамусом[56]. Але коли я став викладати філософові їхні погляди, він страшенно розсердився і запитав мене, чи й усі інші коментатори такі йолопи, як вони.

  42 Александр Македонський (356–323 рр. до н.є.) — цар Македонії, один з найвидатніших полководців стародавнього світу. В битві під Арбелою (331 р. до н.е.) здобув вирішальну перемогу над Персією.

  43 Ганнібал (247–183 рр. до н.е.) — славетний карфагенський полководець. Завоював Іспанію і, перейшовши Альпи, розбив військо римлян. Як розповідає легенда, під час цього переходу дорогу його армії перегородила величезна скеля, яку Ганнібал наказав розпекти, а потім полити оцтом. Скеля буцімто розм'якшилась, після чого її вдалося зрити.

  44 Цезарь Кай Юлій (102 — 44 рр. до н.е.) — римський полководець і політичний діяч. Зробив кілька походів у Галлію та Британію. Наприкінці життя проголосив себе імператором.

  45 Помпей Гней (106 — 48 рр. до н.е.) — римський полководець. Був на чолі партії аристократів-землевласників, яка боролася проти Цезаря.

  46 Брут Марк Юній (85–42 рр. до н. е.) — римський сенатор, переконаний республіканець. Стояв на чолі змови проти Цезаря і брав участь у його вбивстві.

  47 Сократ (469–399 рр. до н. е.) — славетний грецький філософ. За зневажливе ставлення до богів був засуджений на смерть.

  48 Епамінонд (418–362 рр. де н. е.) — грецький полководець. Воював із спартанцями за незалежність Фів.

  49 Катон Молодший (95–47 рр. до н. е.) — римський політичний діяч. Під час боротьби Цезаря з Помпеєм за владу підтримував Помпея.

  50 Томас Мор (1480–1535 рр.) — англійський філософ і політичний діяч, один з перших утопічних соціалістів. У своїй книзі «Утопія» змалював ідеальну державу майбутнього, де немає приватної власності і панує соціальна справедливість.

  51 Гомер — легендарний поет стародавньої Греції.

  52 Арістотель (384–322 рр. до н.е.) — великий грецький філософ. Протягом багатьох сторіч твори його справляли значний вплив на розвиток науки.

  53 Дідім — народився 63 р. до н.е.; жив у Римі; написав наукову працю про творчість Гомера.

  54 Євстафій з Константинополя (кінець XII cт.) — архієпископ; вивчав творчість Гомера і взагалі античних поетів.

  55 Скотт Дуне (1274–1308 рр.) — середньовічний філософ; склав коментарі до творів Арістотеля.

  56 Рамус П'єр (1515–1572 рр.) — французький вчений, який критикував учення Арістотеля. Свіфт навів імена Скотта і Рамуса як зразки вчених, що не дали світові майже нічого корисного.