Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мандри Лемюеля Гуллівера

Я вже радий тим, що сумління моє чисте. Ніхто не може зробити найменших закидів мені, як авторові цієї книги. Бо які закиди можна робити письменникові, що розповідає про самі тільки голі факти, які мали місце в таких далеких країнах, де ми не маємо жодних політичних або торговельних інтересів? Я старанно уникав помилок, якими часто аж надто справедливо дорікають авторам творів про мандрівки. До того ж я не маю нічого спільного з жодною партією й пишу без упередженості або лихого наміру проти якоїсь людини або групи людей. Я пишу з благородною метою навчити людей, бо маю право, без зайвої скромності, претендувати серед них на певну перевагу, яку дало мені довге перебування серед найдовершеніших істот — гуїгнгнмів. Пишу я, не думаючи ні про користь, ні про похвалу. Я ніколи не прохоплююсь словом, що скидалось би на огиду або могло б хоч трохи зачепити навіть найуразливіших. Отож сподіваюсь, я маю право назвати себе цілком чесним письменником, і мені нічого боятися ні шпигунів, ні донощиків, ні таємних агентів, ні інших представників цього продажного племені.

Мені, признаюся, нашіптували, що, як англійський підданець, я мусив негайно повідомити про описані мною країни державного секретаря, бо всі відкриті англійцем землі мають належати англійській короні. Та я не думаю, щоб завоювати їх було так легко, як колись Фернандові Кортесу подолати бідолашних індіанців у Америці. Навряд чи варто відряджати армію або флот для того, щоб завоювати ліліпутів. Гадаю, що небезпечно було б нападати на бробдінгнежців, і не знаю, чи добре почуватиме себе англійське військо, маючи над головою летючий острів Лапуту. Гуїгнгнми, правда, нібито не дуже готові до війни, бо зовсім не обізнані з воєнною наукою і не мають ніякої зброї. Але якби я був міністром, то не порадив би заводитися з ними. Їхній природний розум, одностайність, безстрашність і патріотизм можуть заступити їм брак воєнних знань. Уявіть собі, що було б, якби двадцять тисяч гуїгнгнмів вдерлися в середину нашої армії, перемішали лави, поперекидали обози і почали бити копитами солдатів.

Але мені здається, що, замість завойовувати цю благородну націю, краще було б попросити її прислати своїх представників для цивілізації Європи. Вони принаймні навчили б нас честі, справедливості, правдивості, помірності, солідарності, цнотливості, дружби, доброзичливості та вірності. Назви всіх цих чеснот досі збереглися в більшості наших мов. Я зустрічав їх не лише в давніх, а навіть і в сучасних авторів.

До того ж я маю ще одну причину, яка стримує мене від того, щоб відкрити, де лежать ці землі. Правду кажучи, я став трохи сумніватися, чи справедливо чинять європейські монархи з відкритими країнами. Наприклад, зграю піратів захопила буря і жене їхній корабель невідомо куди. Нарешті юнга з вершечка щогли побачив землю, і розбійники попадають у нову країну. Їх приязно зустрічає гостинне населення. Пірати дають країні нове ім'я, приєднують її до володінь свого короля і зводять на честь такої події пам'ятник з трухлявої дошки або каменя. Потім вони вбивають два або три десятки тубільців, пару силоміць беруть, як зразок, з собою і, повернувшись додому, дістають помилування. Так, за божественним правом, король здобуває нову колонію. При першій нагоді туди надсилають гарнізон, і солдатам дозволяють чинити там усякі жорстокі злочини. Тубільців виганяють або нищать, а їхніх ватажків катують, допитуючи, де вони сховали своє золото. Дається воля всім нелюдським учинкам, розпусті. Земля багряніє від крові тубільців, а банда мерзенних різників оголошує, що зробила святу справу, створивши сучасну колонію, яка має своєю метою навертати до християнства та цивілізації язичників і варварів.

Гадаю, що населення описаних мною країн зовсім не має бажання, щоб колоністи завойовували, закріпачували, вбивали або висилали їх.

Немає в них ні золота, ні срібла, ні цукру, ні тютюну, тобто там не передбачається ніякої наживи, задля якої ми завжди готові проявити чудеса відваги.

Щодо формального проголошення цих країн володіннями нашого монарха, то це мені ніколи на думку не спадало, а якби й спало, то при тих обставинах з міркувань розважливості та самоохорони довелося б відкласти здійснення цього наміру до кращої нагоди.

А тепер, відкинувши єдиний докір, який можна було б зробити мені як мандрівникові, я остаточно прощаюся з моїми люб'язними читачами і повертаюсь тішитися своїми спогадами у маленький садок у Редріффі. Тут я впроваджуватиму в життя чудову науку доброчесності, якої я навчився серед гуїгнгнмів, і спробую перевиховати, скільки це можливо, єгу з моєї власної сім'ї. Я буду частіше розглядати себе самого в дзеркало і таким способом привчатись поволі зносити вигляд людини. Мені дуже боляче бачити дикість наших гуїгнгнмів, але я завжди ставитимусь до них з пошаною ради мого благородного хазяїна, його сім'ї, його друзів і всього благородного племені гуїгнгнмів, на яких мають честь бути схожими будовою тіла наші гуїгнгнми, хоч розумові здібності їх і перебувають на значно нижчому рівні.

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

  08.02.2016

1 ша часть це 20 страниц


  20.02.2015

Класний сайт


  11.02.2015

скільки тут розділів?


Додати коментар