Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мартин Боруля

Марися. Сьогодня?! Мамо! Уговоріть же татка, щоб не губили мене!

Палажка. Ох, не можу, дочко, не можу, тілько посваримось, дитино моя, а товку не буде! Ще й поб'ємось на старість, бо вже два рази мало-мало не бились…

За коном голос Мартина: “Сюди, сюди, помалу тілько!”

Батько іде!… Ходім звідціля. (Пішла.)

Марися. Що мені робить?… Ще батькові упаду в ноги… (Пішла.)


Ява V

Мартин, а за ним хлопець вносить п'яльця; потім Марися.

Мартин. Отут, хлопче, постав та й іди собі.

Хлопець ставить п'яльця на місто і виходить.

П'яльця! І нехитра штука, а зараз красу господі придали. Якось аж веселіше горниця дивиться. Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обіщала показать, спасибі їй. От і благородна кума в пригоді стала! Кумів завше треба вибирать значних і благородних! А як, бог дасть, Марися вийде заміж, то первого онука он як охрестю: кумом візьму, полковника Лясковського, а за куму - генеральшу Яловську.

Входе Марися і пада йому в ноги.

Що це?!

Марися. Не губіть мене, не топіть мене - я у вас одна!

Мартин. Ото господи, як злякала, аж ноги затрусились… Встань! Чого тобі?

Марися. Не віддавайте мене заміж за того жениха, що приїде з города, - я його не люблю, я за нього не хочу…

Мартин. Як?! За благородного чоловіка не хочеш? За кого ж тебе тоді віддать?

Марися. Віддайте мене за Миколу.

Мартин. Світ навиворіт. Панночці - мужика забажалось!… Не смій мені про це й заїкаться!

Марися. Я люблю Миколу, і він мене любить, ми будемо щасливі…

Мартин. Що то за слово таке - любить? Кажи мені, що то за слово таке?… Га? Що воно означа: чина чи дворянство?

Марися. Я не вмію розказать… Я…

Мартин. Видумка! Витребеньки! Баб'ячі химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!…

Марися. Я собі смерть заподію, коли…

Мартин. Не сердь мене, бо я порву на собі всю одежу!… Чуєш?… Здуріла дівка, ще й не розгляділа добре благородного жениха, а вже ерегується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішла б за нього, - от приїде, то побачиш!… А про Миколу і не думай! Та я скоріще вб'ю тебе, ніж віддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!… Та я не знаю, що зроблю!… От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають! Мало мені муки з Красовським і так, та ще тебе віддам за мужика, щоб він зуби скалив?… Іди! Жених, може, вже з гори з'їжджає… Іди одягнися мені у нове плаття, а цих речей щоб я більше не чув!

Марися. Тату?…

Мартин. Який я тато? Що то за тато?

Марися. Папінька!

Мартин. І слухать не хочу! Іди роби, що велять.

Марися пішла.

Не знає свого щастя; сказано: молоде - дурне… Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам… От трохи погримав, а вже й жаль!… Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества… А чого мені це коштує?… Колись подякує.

Входе Омелько.

Ідуть?


Ява VI

Омелько (задихався, не може говорить). І-ї-ду-уть!

Мартин. Чого ти так засапався? Сопеш, як підпалений кінь. Далеко?

Омелько. Ху-ху-ху!… Утомився…

Мартин. Ти ж конем їхав?

Омелько. Де там! Упав, к бісовому батькові, з коня…

Мартин. Я ж кажу, що так!… Далеко?

Омелько. Ні, зараз за могилою і впав! Тілько що виліз на Рака, а…

Мартин. Не про те! Не про те я питаю! Чи далеко їдуть?

Омелько. Та, мабуть, уже близько біля двору.

Мартин. Ти ж бачив, хто їде?

Омелько. А хто ж? Трохим їде - нашими кіньми і нашою натачанкою…

Мартин. А в задку сидить хто-небудь?

Омелько. В задку?… Не примітив!

Мартин. Чого ж ти біг, бодай ти луснув! (Іде до вікна.)

Омелько. Чисто коліно збив, болить, як печене, прибіг попереду, а він ще й лається!… Чорт на тебе угодить… (Пішов.)

Мартин. Він… Жених!… (До дверей.) Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А господи, аж серце забилось! Принять треба на славу… (Відчиня середні двері.)

Входе Націєвський, з гітарою в руках, у шерстяній накидці. Мартин іде до дверей, розставивши руки.

Милості прошу, дорогий гостю!

Націєвський кладе гітару на стілець. Обнімаються і цілуються. Завіса.

Дія четверта

Декорація та ж.


Ява І

Омелько і Трохим вносять стола.

Омелько. То це жених нашої Марисі, сьогодня й заручини?

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  18.11.2013

О Боги, я дочитала:D


Додати коментар