Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > МАУГЛІ



РЕДЬЯРД КІПЛІНГ


МАУГЛІ



Повість-казка

Переказ українською мовою Світлани Сулими








БРАТИ МАУГЛІ




У Сіонійських горах стояв спекотний вечір. Батько Вовк прокинувся після денного відпочинку, почухався, позіхнув і випростав отерплі лапи, проганяючи дрімоту. Мати Вовчиця ще дрімала, поклавши велику сіру морду на чотирьох вовчат, а ті вовтузилися й повискували, Місяць заглядав у розщелину печери, де жила вся сім'я.

— Уф! — сказав Батько Вовк.— Час уже на полювання.

Він уже збирався стрибнути вниз, аж тут приземкувата тінь із кошлатим хвостом лягла на поріг і проскиглила:

— Вдалого тобі полювання, о Глава Вовків! Міцних білих зубів твоїм благородним дітям! І нехай вони ніколи не забувають, що в світі є голодні!

Це був шакал, Лизоблюд Табакі. Вовки в Індії зневажають Табакі бо він нишпорить скрізь, сіє чвари, розносить плітки і не гидує недогризками з сільських смітників.

Проте вони бояться Табакі, бо він часто хворіє на сказ і тоді бігає хащами і кусає всіх, хто тільки втрапить йому на очі. Навіть тігр тікає од Табакі, адже нічого страшнішого за сказ немає для дикого звіра.

— Ну що ж, увійди і подивися сам,— сухо зауважив Батько Вовк.— Та тільки їжі тут нема.

Для вовка — напевне,— сказав Табакі,— а для такого нікчеми як я, і обгризена кістка — ціле багатство. Хе-хе, нам, шакалам, не випадає коверзувати.

Він прокрався вглиб печери, знайшов оленячу кістку і вдоволене заходився коло неї.

— Дякую за частування,— облизнувся Табакі.— Які гарні ваші дітки! Які у них великі очі! А вони ж іще зовсім маленькі! Щоправда, вельможну дитину видно вже змалечку.

«Тьху на твій лукавий язик! — подумалося Батькам Вовкам.— Адже знає, підле створіння, що негаразд хвалити дітей в очі».

Табакі бачив, як збентежилися Мати й Батько Вовки, і радів, що накликав на них біду. Потім, помовчавши, сказав злостиво:

— Великий Тигр Шер-Хан увесь цей місяць полюватиме тут, у горах. Так він сам сказав.

Шер-Хан жив за двадцять миль від печери, біля ріки Вайнгангі.

— За яким правом? — сердито буркнув Батько Вовк.— Закон Джунглів забороняє міняти місце полювання, заздалегідь не попередивши всіх про це. Розжене нам усю дичину! А мені... мені нині треба старатися за двох.

— Його недаремно прозвали Лангрі (Кульгавий),— спокійно сказала Вовчиця.— Він змалку шкутильгає на одну ногу. Ось чому він полює тільки на домашню худобу. Селяни дуже злі на нього. Тепер він з'явиться тут, люди почнуть ганятися за ним по всіх усюдах, а нам і нашим дітям доведеться тікати світ за очі? Красненько дякуємо!

— То чи не передати йому вашу дяку? — вкрадливо припав до землі Табакі.

— Геть звідси! — огризнувся Батько Вовк.— Геть! Іди до свого повелителя. Досить каламутити воду.

— Та йду вже,— спокійно відповів Табакі.— А Шер-Хана ви й самі скоро почуєте в заростях. І даремно я ніс сюди цю новину.

Батько Вовк нашорошив вуха: знизу з долини, від річки, донеслося сухе зле рикання — то Шер-Хан скаржився на свою долю — він знову нічого не вполював.

— Дурень! — плюнув Батько Вовк.— Наробити стільки галасу! Чи він переплутав наших оленів із жирними буйволами з Вайнгангі?

— Тс-с! Він полює зараз не на буйвола і не на оленя,— зауважила Вовчиця.— Він вистежує Людину.

Глухе притамоване ревіння, здавалося, лунало вже зусібіч. Лісоруби й цигани, які ночують просто неба, зачувши його, з переляку біжать просто в лапи тигру.

— Ти кажеш, Людину? — вишкірив білі зуби Батько Вовк.— Хіба мало жуків та жаб у болотах, що він точить зуби на Людину, та ще й на нашій землі?

Закон Джунглів дозволяє звірям полювати на Людину тільки тоді, коли вони вчать своїх дітей. Але й тоді звірові не можна вбивати Людину в тих місцях, де полює її плем'я. Бо рано чи пізно з'являються люди на слонах, із рушницями, із гонгами і смолоскипами. І тоді всім жителям Джунглів доводиться кепсько — звірі вважають, що Людина — найслабша і найбеззахисніша з-поміж усіх живих істот і зачіпати її — негідно мисливця. Вони говорять також,— і це правда,— що людоїди з часом миршавіють і у них випадають зуби.

Десь зовсім близько почулося розкотисте, мов грім,— «а-а-а», а потім — скажене виття.

— Не спіймав,— зауважила Мати Вовчиця.— Але чому?

Батько Вовк зник у заростях і за якусь мить повернувся.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 158.

Останній коментар

Aphr 24.02.2023

Дуже класна книжка


ангел_ 07.02.2023


давид 25.02.2019

фигня


Додати коментар