Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Й треба було сили не менш потужної й жорстокої, яка завалила б ту незрушну тисячолітню фортецю. Й такою силою стали слов'яни на сході, слов'яни й германці на західних краях континенту. Що ж, нема чого й казати, борня була жорстока — на життя чи смерть. Але згадаймо варварські розправи й з боку римлян, коли вони часом брали гору над «варварами»: ріки крові й багатомильні «алеї» розіп'ятих на хрестах, поголовний грабунок та знищення вогнем і мечем усього того, що насмілювалося піднятись проти Священної Імперії та її новим богом помазаних володарів. Згадаймо все це — й жорстока лють «варварів» у жодне порівняння не стане з витонченим вандалізмом римських просвіщенних карателів.
Тим часом «вандалами» й «гунами» лишились в історії ті, хто ще не вмів у пишних трактатах і хроніках описати справжній хід подій і справжню вартість вождів та народів. Тому ми повинні з потрійною пильністю ставитися до кожного слова, мовленого про нас, і тому потрійної ціни набуває кожне об'єктивне речення, написане істориками в пориві великодушності чи з якихось інших, не відомих нам міркувань, бо ті, хто тримав у руках перо чи різець, не щоразу, далеко не завжди були великодушні й прямі в своїх судженнях, заполонені шовінізмом або обплутані павутиною багатоярусної залежності від володарів, класів та епох; адже в усі часи ідеологія була й лишається партійною, а історіографія, як жодна з наук, — найменш об'єктивним важелем у системі ідеологій.
Так, Аттіла був «варвар», якого історики ворожого табору намагалися змалювати найчорнішими фарбами, особливо, коли бралися за видимий портрет. Але якого, спитаймо себе, великого діяча давньоруської історії змальовувано красенем? З-під писала римських та грецьких істориків усі вони виходили кривими, похмурими й звіроподібними. Та коли відсіяти зерно від суб'єктивної полови, то часом може вималюватися зовсім інший портрет.
Адже сам Пріск переказує нам слова Аттілиних ворогів про «царя гунів». Римський сановник Ромул мовить у Пріскових щоденниках: «Ніхто з-поміж царів, що володарювали в Скіфії чи в будь-якій іншій країні, в такий короткий час не здійснив стільки великих справ, як Аттіла»[117]. В германському епосі «Бітерольф і Дітліб» мудрість Аттіли порівнюють із Соломоновою. Але Соломон, як свідчить епос, при всій його величності не мав поряд себе стількох витязів, скільки їх бачив Бітерольф при дворі могутнього Аттіли.
Та й сам Йордан каже: «Аттіла, володар усіх гунів і можновладець — небачений у світі — племен чи не цілої Скіфії, достойний подиву в його неймовірній славі серед усіх варварів... Любитель війни, сам він був людиною поміркованою й витриманою, відзначався світлим розумом, був приступний для тих, що потребували допомоги, й прихильний до кожного, в кого раз повірив»[118].
Людиною виняткової справедливості змальовує його й Пріск, бо простий люд горнувся до Аттіли. Грек Адаміс, який жив у столиці гунів, сказав Пріскові — й правдивий історик не втаїв його висловлювання: «Я люблю скіфські звичаї... Ми часто воюємо, зате в мирний період утішаємося досконалим спокоєм і не боїмося втратити свого кревного майна. На моїй колишній батьківщині, в Римській імперії, володарюють тирани, а малодушні раби не зважуються навіть боронитися від них. Там нема ні правосуддя, ні рівності в державних податках, а сильніший душить слабшого»[119].
Ось які слова про великого полководця й державного діяча знаходимо в Пріска та Йордана: «Великий цар-великого народу, господар досі нечуваної могутності, царств Скіфії та Германії самодержець... тримаючи в жаху Рим Східний і Рим Західний..., незліченні підкорені міста не піддавав пограбуванню, а ласкаво обкладав їх щорічною даниною»[120].
За портретом цього «варвара», «бича божого» вимальовується постава справді мудрого, гуманного й прекрасного душею русина. Десь-то недаремно навіть Карамзін, який загалом повторює вигадки необ'єктивних ворогів Аттіли, каже після цитування Пріска: «Ми звикли зображувати гунів чудиськами; певно, Аттіла був не дуже потворний, бо Гонорія, сестра імператора Валентинівна, пропонувала йому руку свою»[121]. Та хіба ж не точно таким самісіньким азіатом малював і Святослава Лев Диякон: голе тім'я, маленькі оченята, плескатий ніс?..[122]
В статті, благословленій до друку академіком Б. О. Рибаковим та академіком М. Т. Рильським, яка була надрукована в ч. 1 журналу «Народна творчість та етнографія» за 1962 рік, говориться: «Протягом довгої героїчної історії Русь переживала періоди розквіту, коли греки й римляни запозичали в неї міфологію, що була важливим елементом античної культури, метали, хліборобство. Могутня Київська держава IX — XIII ст. була тільки одним з пізніших фактів історії Русі, стародавня ж історія й культура її ще чекають на широкі дослідження».
[117] Дестунис Г.С. Сказанія... — Урив. 8.
[119] Йордан. О происхождении... — Розд. 178, 182.
[121] Карамзинъ Н.М. Исторія государства Россійскаго: Примітки. — СПб., 1816-1829. — Т. I. — С. 10.
